Виснажений лев страждав від паразитів, аж поки один чоловік не наважився підійти до нього надто близько

— спитала вона.

— Можна. Тільки без натовпу. Ви, Андрій, хлопчик. І не чекайте гарної картинки.

Гарної картинки не було.

Бокс містився на околиці промислової зони, за сірими воротами й складом кормів. Усередині пахло сіном, ліками й м’ясом. Річ лежав на чистій підстилці. Шерсть відростала плямами. Грива була нерівна, смішна, як погано підстрижене волосся. На боці виднілися рубці. Він підвів голову, коли вони зайшли, і глухо видихнув.

Артем міцно стиснув руку Марії.

— Він страшний, — прошепотів він.

— Так, — сказав Микола. — Хвороба взагалі не прикрашає.

Андрій стояв мовчки. Річ дивився на нього довго, не кліпаючи. Потім раптом підвівся на передніх лапах і видав низький, хрипкий звук. Не той слабкий стогін, що в першу ніч. Це було майже гарчання. Старе, надломлене, але живе.

Андрій опустив голову.

— Привіт, старий.

Марія побачила, як у нього здригнулися плечі. Він швидко відвернувся, ніби розглядав стіну.

Артем спитав:

— Він нас пам’ятає?

Микола знизав плечима.

— Не знаю. Але запахи вони пам’ятають добре. І біль теж. Може, пам’ятає не вас, а те, що після вас біль почав відступати.

Ця фраза залишилася з Марією надовго.

Суд у справі Андрія відбувся пізньої осені. Не такий, як показують у кіно. Жодних раптових криків, ефектних викриттів в останню секунду. Тісна зала, рипучі лави, втомлена секретарка, суддя з обличчям людини, яка за день вислухала надто багато чужих бід. Савчук прийшов у дорогій куртці, з адвокатом. Сів, не дивлячись на Марію. Олена Петрівна не прийшла — її справа вже йшла окремо, і адвокат заборонив їй з’являтися.

Дмитро говорив спокійно. Показував повне відео, де Савчук хапає Марію. Пояснював, що Андрій завдав одного удару в ситуації конфлікту, спричиненого протиправною поведінкою самого потерпілого. Микола давав свідчення про стан лева. Ірина Дорош — про підроблений акт. Ольга, бліда до синяви, вийшла й розповіла про розмову Олени Петрівни із Савчуком. Голос у неї тремтів, але вона не відступила.

Павло теж прийшов. Перед засіданням його трусило так, що він пролив воду на сорочку. Марія дала йому серветку. Він подивився на неї з вдячністю й соромом.

— Я мав раніше, — сказав він.

— Так, — відповіла Марія. — Але ви тут зараз.

Він кивнув.

Коли показували обрізане відео, яке Савчук поширював першим, Марія знову відчула той старий холод. На екрані Андрій виглядав винним. Просто чоловік, який ударив іншого чоловіка. Без контексту будь-яка правда стає брехнею. Вона подумала, як часто так буває: вирізали хвилину з життя — і судять усе життя.

Потім увімкнули повний запис.

Там був хрип лева. Був голос Марії: «Він помирає». Був Савчук: «Не заважайте працювати». Був момент, коли він хапав її за плече. Було тремтливе дихання Андрія за камерою. Був удар. І відразу після нього — голос Андрія, розгублений, майже дитячий: «Потрібні інструменти. Він здохне до ранку».

У залі стало тихо…