Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— Які інші? Ви теж закохалися одне в одного й вирішили не зволікати, хіба не так? Тато мені часто розповідав, як приїхав до тебе на коні з букетом польових квітів. Він одразу зрозумів, що ти — його доля. І якби не поквапився з пропозицією, тебе просто забрав би хтось інший.

— Авжеж, він тоді був зовсім іншим. Не було всіх цих грошей, компанії. І ти була молоденькою медсестрою в провінційному шпиталі, а не директоркою приватної клініки. Ви подорослішали, розбагатіли, мене виростили. Але ж почуття ваші нікуди не зникли. Знайди ще таку пару! Стільки років разом, а все одно кохаєте одне одного.

— Не просто кохаємо, — засміялася мати, — навіть, мабуть, іще сильніше, ніж раніше. Так, мені пощастило, не сперечаюся. І татові твоєму пощастило.

— Може, ти й маєш рацію. Це найсправжнісінька доля. Але повір, зустріти свою другу половинку — велика рідкість. Ми ризикнули, ні про що не думаючи, і виграли. Та до того, як я познайомилася з твоїм татом, у мене вже був досвід невдалих стосунків. І не один. І щоразу я теж думала, що це — кохання до труни. Помилитися, доню, дуже легко, особливо якщо хлопець гарний і сипле компліментами. Жіноче серце так влаштоване, що його легко обдурити. А тато — він зовсім інший. Щойно я побачила його вперше (він приїхав допомагати дідусеві на дачу, пошкодив руку й опинився в нашому медпункті), одразу зрозуміла, що хочу бути з цією людиною все життя.

— Але як ти це зрозуміла?

— Серце підказало. Знаю, ти зараз теж думаєш, що твоє серце нашіптує тобі те саме, що Філіп — твій справжній суджений, і я не смію тебе переконувати в іншому. Просто даю пораду: не квапся. Одружитися ви завжди встигнете. Поживіть рік-другий разом, звикніть одне до одного. У кожної людини є свої недоліки. Зараз ти закохана й не хочеш їх помічати у своєму хлопцеві. Ще б пак: він красивий, розумний, має непоганий потенціал, до того ж гарно залицяється, клянеться у вічному коханні. Але через це проходять усі, а тримаються одне за одного одиниці, бо серпанок закоханості осідає, і виявляється, що твій коханий хропе, розкидає шкарпетки, лягає спати чи встає не одночасно з тобою. У нього є свої інтереси, друзі, яких ти терпіти не можеш, але він неодмінно хоче провести з ними кілька годин у вихідний, і в тебе все це теж є. Як казав класик, любовний човен розбився об побут. Подивися, скільки людей розлучаються: і через рік, і через десять, а хтось і через п’ятдесят, хоча це й рідкість. Рутина й побут мають властивість стирати почуття, послаблювати їх. Я не кажу, що ви неодмінно розлучитеся, і не відмовляю тебе виходити заміж. Кохаєш — чудово, але дозволь своїм почуттям пройти перевірку часом.

— Але ми ж не пару місяців зустрічаємося взагалі-то, а пів року, — зморщила носа Мілана. — Хіба цього замало?