Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— А до чого тут забобони? Виходить, ми й справді створені одне для одного. Може, й Міланка щось подібне до Філіпа відчуває, тому так легко й погодилася на його пропозицію. Не здивуюся. Я ніби раціональна людина і, як будь-який нормальний батько, маю вздовж і впоперек вивчити цього хлопця, навіть пригрозити йому, щоб, боронь Боже, не образив мою дівчинку. Але коли йдеться про нашу доньку, не можу думати лише головою. Мені так приємно було бачити її сьогодні: таку щасливу, задоволену. А познайомитися завжди встигнемо, ти не хвилюйся. Нехай місяць поживуть, самі до них у гості нагрянемо.

— Ти маєш рацію, — знову поцілувала чоловіка Марина. — Як і завжди. Боже, так хочеться, щоб наша дівчинка зустріла на своєму шляху гідного чоловіка. От нам із тобою пощастило. У нас нічого не було, але завдяки тому, що ми є одне в одного, ми отримали все, про що тільки можна мріяти. Дай Боже, щоб у нашої дівчинки все склалося ще краще.

Мілана вже кілька тижнів жила з Філіпом. Марина ніяк не могла звикнути до того, що вдома більше не дзвенить сміх доньки. За звичкою жінка готувала сніданок на трьох, ловлячи на собі усміхнені погляди чоловіка. А на душі було тривожно. Хоч донька й постійно телефонувала, вихваляючи свого нареченого, Марина все одно відчувала якийсь підступ. До того ж останніми днями її непокоїла затримка. Вона списувала це на стрес і нерви через доньку, але думка про можливу вагітність усе частіше поверталася.

— Та заспокойся вже, — зітхнув Влад. — Чого ти як квочка? Твоя донька стала дорослою, у неї тепер своє життя, самі розберуться. Вона щаслива. Що ще треба?

— Чому ти такий спокійний? — не вгамовувалася Марина.

— А що я, по-твоєму, маю робити? Найняти приватного детектива, щоб усю підноготну нашого майбутнього зятя вивчив? Розумно, але це вже віддає параноєю. Ти маєш поважати вибір Мілани, вона вже не дівчинка, а доросла жінка. Так, нехай у неї ще немає досвіду, але як його набиратися, якщо не на практиці? Нехай живуть. Тим паче про весілля поки мовчить, отже, не дуже й поспішає. У неї сесія на носі, а потім ще семестр. Не до весілля. Для неї головне, що Філіп оголосив про заручини. Он як в американців: після заручин роки два живуть разом, звикають, пізнають одне одного. Це мало не на офіційному рівні. Каблучка на пальці — не гарантія шлюбу, а привід зблизитися, обкатати, так би мовити, сімейне життя в тестовому режимі.

— Але ми ж не американці, — обурилася Марина. — Мене лякає, що вона зовсім не…

— Тебе не повинно нічого лякати, — обійняв дружину Влад. — Люди закохуються, одружуються, це нормально. Навіть якщо в них не складеться. Мілані це все одно піде на користь. Вона молода, швидко забуде про невдачі й надалі обережніше обиратиме чоловіків. Це ж досвід, люба, не хвилюйся. І взагалі, годі думати про погане. Звідки взагалі такі думки?

— Серце моє материнське підказує, — зітхнула Марина. — Мати завжди відчуває, коли щось не так. От і зараз я просто місця собі не знаходжу. А раптом він якийсь ненормальний? Вони добре своїх жертв обробляють. Такий може роками переконувати жінку, що він ідеал, а потім руки розв’яже. І як нам це зрозуміти? За твоєю логікою, навіть якщо вони пару років просто житимуть разом, це все одно не вбереже нашу доньку від тирана.

— І то правда.

— Так, я Мілу в образу не дам. Просто знай це.

— Але й у крайнощі впадати не слід…