Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— Може, все ж наймеш приватного детектива? Хоча б знатимемо, з ким маємо справу, — з благанням подивилася на чоловіка Марина.

— Якщо Філіп не дурний, то жодна жива душа не здогадається, що в нього на серці, — зітхнув Влад. — Ну, найму я сищика. Що далі? Він просто спостерігатиме, чим займається хлопець, з ким зустрічається, куди ходить, накопає його кредитну історію, судимості, якщо є.

— Це вже дещо. Будь ласка, Влад.

— Гаразд, я найму, — здався чоловік. — Але май на увазі: якщо Міланка дізнається про наші з тобою справи, то може дуже образитися, особливо якщо її Філіп чистий, як скло.

— І нехай, я всю відповідальність візьму на себе, — цьомкнула його в щоку Марина.

Але детектив нічого не накопав. Філіп здавався зразковим чоловіком, 27 років, останні три з яких хлопець працював юристом у одній пристойній фірмі. Кілька виграних процесів, пара промахів у завідомо програшних справах, ні кредитів, ні судимостей, ні адміністративних правопорушень, навіть платежі за оренду квартири завжди вносив вчасно. Друзі — суцільно юристи, багато хто ще зі студентської лави; з колишніми дівчатами підтримував приятельські стосунки; після роботи завжди йшов додому, до Мілани; ввічливий, вихований, товариський. Мати — вчителька історії в школі, заслужена педагогиня; батько — військовий, загинув на завданні, герой; хобі — їзда на велосипеді, малювання.

Філіп був просто мрією. На роботі його характеризували як виконавчого, талановитого, гіпервідповідального фахівця. Жодної скарги. Навіть занадто ідеально.

— Не буває таких чистеньких, — з презирством кинула перед собою звіт сищика Марина. — Сам же знаєш. Якщо людина з вигляду аж світиться, значить, у неї чорна нутрянка. Усе ж урівноважене. А якщо він такий святий, то навіть дивно, що працює юристом, а не сидить на якійсь скелі, читаючи мантри й спілкуючись із вищими енергіями.

— Марино, — докірливо подивився Влад, відволікаючись від вивчення якогось документа, — ти сама просила його перевірити. Хлопець чистий. Так, важко повірити, що в наш час хтось може ні в що не вляпатися, але винятки з правил завжди є.

— Не вірю, — вперто тупнула ногою жінка. — Інтуїція мене ніколи не підводила. І цього разу вона просто кричить, що Мілана ризикує пов’язати свою долю з негідником.

— І що ти накажеш робити? — важко зітхнув Влад, звертаючись навіть не до дружини, а до всього світу разом. — Що? Найняти когось, щоб вони схопили Філіпа й як слід із ним поговорили? І як ти потім дивитимешся в очі доньці? Ти хочеш, щоб Міла нас зненавиділа? А вона це легко зробить, уже повір. Мілана — дівчина вперта й горда, і такої образи не пробачить. Заспокойся, ти просто бісишся, бо розумієш, що донька от-от випурхне з гнізда. Ти звикла бути матір’ю, завжди тримати її в полі зору. Але діти йдуть, це закон життя. Потім у них з’являються свої діти, і ти й оком не встигнеш змигнути, як уже бабуся. Але ти все одно залишишся мамою, що б не сталося. А може…

— Що? — спіймала хитрий погляд чоловіка Марина.

— Якщо ти так боїшся, що твоя дитина виросла, може, заведемо ще одну? Народиться в нас веселий, рум’яний карапуз-хлопчик. Від хлопчиська я б не відмовився. Ми ще не старі, зараз лікарі справжні дива творять. Походиш вагітна, перестанеш про Міланку тривожитися. У тебе своїх турбот буде вище даху. А потім… потім ви разом із нею виховуватимете діток. Це ж диво! Дядько й племінник одного віку.

— Чому відразу хлопчик? — зморщила носа Марина, вже забувши про Філіпа. — А може, я ще одну дівчинку хочу?

— Та хоч двійню! — засміявся Влад, підхоплюючи дружину на руки, як робив завжди протягом двадцяти з лишком років, кружляючи її, мов легеньку пір’їнку. — Ми собі цілий дитячий садок можемо дозволити. Я завжди мріяв про купу дітлахів.

— Справді? А знаєш, Влад, якщо ти серйозно…