Я була певна, що наречений доньки з нами лише заради грошей. Сюрприз, який чекав на мене, коли я випадково почула його розмову з юристом

— Я дуже серйозна людина, люба. Чи ти забула, як усі тремтять від самого звуку мого голосу?

— А я б хотіла. Міла виросла, а я й досі бачу її крихітні ніжки у своїх руках. Пам’ятаю її перше слово, ніби це було вчора. Мабуть, ти маєш рацію. Я просто переживаю через те, що вона подорослішала, і материнської любові в мені ще так багато, що вона хлюпає через край. Я б із радістю знову стала мамою.

— То в чому проблема? — ніжно прошепотів на вухо Марині чоловік.

І ось перед нею був уже не п’ятдесятирічний серйозний чоловік із умудреними життям і досвідом очима, а той самий хлопчина, що прискакав на коні з букетом квітів, романтичний, хвилюючий.

Мілана влетіла до кабінету матері, навіть не постукавши. За її спиною виднілося розгублене обличчя Марининої секретарки.

— Мамо! — усміхалася до вух дочка. — Філіп наполягає на знайомстві. Я подумала, що вже безглуздо приховувати. Загалом, завтра ми хочемо прийти в гості.

— У гості? — всміхнулася Марина. — Що ж, чудова ідея. Приходьте, ми якраз нічого на завтра не планували. Правда, Влад?

Чоловік подивився на дружину довгим поглядом, не розуміючи, що вона задумала.

— Тоді до завтра, — простягнула Мілана.

— До завтра, люба.

Марина поклала слухавку й подивилася в очі чоловікові.

— Чого ти так дивишся? — усміхнулася вона. — Завтра ми знайомимося з Філіпом.

— Та я його на поріг не пущу! — блиснув очима Влад.

— Любий, у мене є план. Мілана сама все зрозуміє й вирішить, що робити далі.

— План?

— Так, план. Довірся мені, — поцілувала чоловіка Марина. — І роби вигляд, що дуже радий знайомству.

— Цього я обіцяти не можу.

— Прошу, Владику, заради мене й Міланки.

Марина вся сяяла, готуючись до приходу гостей. Стіл був вишукано накритий, грала легка музика, горіли свічки, а сама жінка була при повному параді. Сувора зачіска, ідеальний макіяж і ефектна золота сукня.

— Ти не перегинаєш палицю?