Я думав, що теща просто поживе в нас кілька днів, аж поки вночі не сталося дещо несподіване

Час був уже пізній для кур’єрів, сусіди зазвичай не заходили, а вечірній дзвінок у двері в порожній квартирі завжди звучить трохи тривожно.

Навіть дорослій людині, яка живе не у фільмі жахів, від такого звуку стає не по собі. Він поставив пляшку на столик, підійшов до дверей і подивився у вічко. На сходовому майданчику стояла Валентина Павлівна, теща.

Роман кілька секунд просто дивився на неї крізь вічко, намагаючись зрозуміти, чи не обманює його втомлений мозок. Ні. Валентина Павлівна з дорожньою сумкою, у бежевому тренчі, з акуратною укладкою.

Ніби вона не приїхала ввечері до зятя без попередження, а вийшла з машини біля хорошого ресторану. Він відчинив двері.

— Валентино Павлівно, добрий вечір, — промовив він із явним подивом.

Вона всміхнулася тепло, впевнено, трохи винувато, але зовсім не розгублено.

— Привіт, Ромо. Не чекав?

— Чесно кажучи, ні.

— Розумію. Сюрприз вийшов надто раптовий?

— Проходьте, звісно.

Вона внесла велику дорожню сумку. Роман одразу підхопив її за ручку.

— Давайте допоможу.

— Дякую.

Валентина Павлівна мала чудовий вигляд. Роман відзначив це машинально, без жодної задньої думки.

Просто факт. У свої 49 вона не виглядала на 49. Не тому, що намагалася молодитися.

У цьому якраз не було нічого жалюгідного чи смішного. Навпаки, у ній відчувалася та рідкісна жіноча впевненість, яка приходить не від віку, а від уміння себе тримати. Каштанове волосся м’яко лежало на плечах.

Легкий макіяж підкреслював очі. Сукня під тренчем була проста, сіра, але сиділа так, що відразу було зрозуміло — жінка знає свої переваги. Роман завжди ставився до неї спокійно, навіть із симпатією.

Валентина Павлівна ніколи не лізла в їхнє з Олесею життя, не влаштовувала сцен, не давала непроханих порад у стилі «Я ж мати, я краще знаю». На сімейних святах вона могла пожартувати, налити собі келих вина, підтримати розмову. З нею було легко.

Іноді навіть надто легко для тещі.

— Олеся дуже переживала за тебе, — сказала вона, знімаючи тренч. — Каже, ти зарився в роботу, харчуєшся чим попало, спиш по чотири години.

Роман усміхнувся.

— Вона трохи драматизує.

Валентина Павлівна подивилася на нього уважно.

— Судячи з твого обличчя, не дуже.

Він не знайшовся, що відповісти.

— Тому я тут, — вела далі вона. — Усього на кілька днів, три, може, чотири. Приведу тебе до людського вигляду, приготую нормальну їжу, трохи допоможу по дому. Олеся сказала, що, можливо, повернеться раніше, ніж планувалося. Хотіла, щоб до її приїзду вдома не було поля бою.

Роман здивувався.

— Раніше вона мені нічого не казала.

— Мабуть, хотіла зробити сюрприз? Ти ж знаєш Олеську, любить ефектні появи.

Так, це було схоже на Олесю. Вона могла мовчати тиждень, а потім раптом з’явитися у дверях із валізою й спитати: «Ну що, скучив?» І він, звісно, сумував би.

— Ну що, пустиш мене трохи пожити у вас? — спитала Валентина Павлівна.

— Звісно. Гостьова повністю ваша.

— Дякую, Ромо.

Поки вона розбирала речі в гостьовій кімнаті, Роман повернувся до вітальні й узяв телефон.

Від Олесі, як і раніше, не було дзвінка. Він дивився на екран, і чомусь усередині з’явилося дивне відчуття. Навіть не тривога.

Радше легкий дискомфорт. Незрозумілий збіг. Дружина обіцяла подзвонити, теща приїхала без попередження, сказала про раннє повернення, про яке Олеся не згадувала.

Він уже хотів написати їй сам, але телефон завібрував. Олеся надіслала повідомлення: «Ну що, коханий, я вже після душу. Лежу й думаю про тебе. Давай відео? Дуже скучила».

Роман швидко озирнувся на коридор і набрав відповідь: «У нас несподіваний гість. Твоя мама щойно приїхала».

Відповідь прийшла майже одразу: «Ой, так. Чорт, я зовсім закрутилася й не встигла попередити. Я просила її заїхати допомогти тобі. Думала, вона завтра буде. Пробач, що так вийшло».

За кілька секунд з’явилося ще одне повідомлення: «Я так хотіла сьогодні нормально з тобою поговорити. Уже налаштувалася. Але, видно, не судилося. Гаразд, щоб ти не сумував, тримай маленьку втіху».

До повідомлення було прикріплено два фото. Роман відкрив перше, і подих на секунду збився.

Олеся стояла перед великим дзеркалом у ванній готелю. Волосся вологе, плечі відкриті, на тілі тільки білий рушник, який вона притримувала однією рукою. Фото не було прямим чи грубим, у ньому не було нічого зайвого… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇