Я кілька разів пояснила, кому належить автомобіль, однак свекруха почула мене лише після одного вчинку

Наступні три дні перетворилися на фестиваль безглуздих спроб віджати транспорт. У вівторок вранці Марина вийшла в передпокій і виявила, що запасні ключі від машини, які висіли на гачку біля дзеркала, випарувалися. Вона не стала кричати білугою, не стала рвати на собі волосся.

Марина просто зайшла до спальні. Богдан натягував шкарпетки, збираючись іти на роботу.

— Ключі! — рівним, позбавленим емоцій тоном сказала вона, простягаючи руку.

— Які ключі? Від домофона? — Богдан зробив обличчя людини, номінованої на премію за найкращу чоловічу роль у шкільній виставі.

— Богдане, запасний брелок учора висів, сьогодні його немає. На тобі сорочка вдягнена навиворіт. Навіть не намагайся гратися в шпигуна. Твій рівень — це хованки в шафі на табуретці. Давай сюди.

Чоловік тяжко зітхнув, поліз у кишеню штанів і витяг ключі.

— Мама просила дати Олесеньці просто посидіти, звикнути до габаритів. У неї сьогодні вікно між парами.

Марина вихопила брелок так різко, що Богдан ойкнув.

— Якщо Олесі ніде посидіти, купи їй сидіння від унітаза. Там і габарити зрозумілі, і звикати недовго, — відрізала Марина.

Після цього випадку обидва комплекти ключів переїхали до її сумочки, яку вона на ніч замикала в шухляді комода. У середу на сцену вийшла сама Олесенька. Після роботи Марина попрямувала до парковки…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇