Я повела чоловіка вечеряти до свекрухи після того, як він переказав їй усі гроші, але за її дверима на нас чекала несподівана картина

— Март, — прошепотів він, — води немає.

— Зате вечеря, схоже, є.

— Може, ми невчасно? Може, вона… ну…

Він не договорив. Йому хотілося зникнути, сховати швабру, зняти чоботи й удавати, що все це відбувається не з ним. Але Марта вже скинула пакет із ганчірками на підлогу, міцно взяла чоловіка за зап’ясток і промовила досить голосно, щоб за дверима почули:

— Отже, повечеряємо в твоєї мами. Ти їй усі гроші віддав, от нехай нас тепер і годує.

Любов Миронівна мала звичку не замикати двері, коли чекала гостей: навіщо зайвий раз вставати, якщо людина «своя» й ось-ось прийде. Марта повернула ручку. Замок піддався одразу. Вона потягла за собою заціпеніло́го Остапа, пройшла коридор і розчахнула двері до вітальні.

Картина всередині виглядала так, ніби хтось вирішив зобразити розкішний обряд жадібності, але забув прибрати побутові декорації. Підлога була суха й ціла. Ламінат не здувся, меблі не плавали, відер під стелею не стояло. Кімнату заливав теплий світ торшера, на дивані серед подушок возсідала Любов Миронівна. На ній сяяло шовкове кімоно із золотими драконами — річ явно недавня, урочиста й подана з таким виглядом, ніби її доставили просто з палацу.

Свекруха виглядала не постраждалою від потопу, а глибоко задоволеною життям. Обличчя в неї було рожеве, сите, одухотворене рівно настільки, наскільки дозволяє повний стіл делікатесів.

Навпроти, у кріслі-гойдалці, розташувався чоловік років сорока. Ріденька борідка, волосся, зібране в куций хвіст, вільна лляна туніка й вираз обличчя, ніби він знає таємницю світобудови, але розповідає її лише за оплату готівкою. Він нагадував сутулого богомола, який помилково потрапив не до храму, а в дорогий салон розслаблювальних процедур.

Між ними стояв журнальний столик, уже не схожий на меблі. Це був невеликий вівтар чужого апетиту. У центрі височіла качка в хрусткій глазурі, навколо тіснилися тарталетки з ікрою, тонка м’ясна нарізка, сири з білою пліснявою, виноград, фрукти, свіжий хліб. А поруч із вазочкою, прихилений до її скляного боку, лежав знайомий пухкий білий конверт…