Я повела чоловіка вечеряти до свекрухи після того, як він переказав їй усі гроші, але за її дверима на нас чекала несподівана картина

Дем’ян, він же Яснозар, саме тримав тарталетку двома пальцями й говорив м’яким, масним голосом:

— Коли родовий вузол затягнутий, необхідно відсікати щупальця токсичного оточення. Особливо тих, хто живиться енергією родини й закриває вам шлях до достатку. Ваша невістка — типовий блокувальний елемент, Любове Миронівно. Вона вчепилася в потік вашого роду й не дає вам прийняти багатство.

Він відкусив половину тарталетки, на мить заплющив очі, насолоджуючись смаком, потім продовжив уже з набитим ротом, але все ще урочисто:

— Щоб очиститися, треба подумки пробачити їй її жадібність, відпустити її важку енергію й впустити вібрації достатку. Повторюйте за мною.

Любов Миронівна, віддано дивлячись на наставника, потяглася по шматочок сиру.

— Пробачаю Марту за її скупість, — слухняно промовила вона. — Пробачаю за те, що тримає мого сина на короткому повідку. Пробачаю за те, що шкодує для мене кожну дрібницю…

У цю мить Марта увійшла до кімнати, волочачи за собою чоловіка в рибальських чоботях, із відрами, шваброю й вантузом. Тиша впала миттєво й важко. Така щільна, що її можна було різати тим самим ножем, яким розбирали качку.

Яснозар вдавився ікрою й закашлявся, часто кліпаючи. Любов Миронівна застигла із сиром біля губ. Одухотвореність злетіла з її обличчя, і замість неї проступив вираз людини, спійманої з чужим гаманцем у руці.

Марта повільно обвела поглядом стіл, кімоно, наставника, суху підлогу, конверт. Потім усміхнулася. Усмішка ця була спокійна, тонка й настільки недобра, що Остап поруч із нею мимоволі випростався.

— Смачного, Любове Миронівно, — сказала вона. — Бачу, нові труби у вас чудово засвоюються. Воду вже відкачали? Чи майстер Дем’ян упорався силою вібрацій?

Остап кліпнув. Подивився під ноги — сухо. Подивився на стіл — дорого. Подивився на конверт — той самий. У його голові щось повільно, зі скреготом, перебудовувалося. Картина бідної матері, самотньої серед потопу, тріскалася по швах просто на очах.

— Синочку, — пискнула Любов Миронівна й квапливо проковтнула сир. — А ви чого без дзвінка? У нас тут… медитація. Ми простір чистимо.

— Вантузом? — Марта вихопила в чоловіка жовтий інструмент і поставила його на стіл поруч із качкою. — Чи м’ясною нарізкою?

Яснозар відкашлявся, поправив туніку й спробував прибрати вигляд людини, над якою земні скандали не владні.

— Жінко, вам слід негайно залишити приміщення. Ви вторглися в сакральну зону трансформації. Ваша важка аура руйнує баланс…