Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

— здивовано подивилася Світлана на клумбу. — Ще вчора жоржини були пишними й здоровими. Хіба може таке бути, що за один день вони всі висохли? Я ж увечері їх поливала.

Жінка нахилилася, щоб роздивитися почорнілі квіти, і завмерла. Просто біля коріння вона помітила товстий шар якоїсь білої речовини. Дрібні кристали тьмяно поблискували у світлі призахідного сонця. Світлана надягла рукавички й узяла дрібку дивного порошку. На вигляд це була звичайнісінька кухонна сіль. Пробувати, звісно, жінка не стала.

— Кому спало на думку сюди солі насипати? — розгнівано промовила вона. — Невже це клята Аглая вирішила мені так помститися? От же ж відьма! Або що, у мене серед сусідів заздрісники завелися? Цілком може бути. Все ж це конкурсний кущ. Шкода, на сад камери не виходять. Тепер узагалі марно щось з’ясовувати.

І все одно Світлана ніяк не могла второпати, як звичайна сіль може всього за кілька годин знищити її квітучі кущі. Жінка пройшлася садом, але більше ніде не помітила нічого дивного. Здавалося, зів’яв лише її найулюбленіший кущ, який вона пестила й голубила, оточуючи гордістю та турботою. Повернувшись до будинку, Світлана вмилася й попрямувала готувати вечерю. Скоро мав повернутися Валерій, та й треба було чимось підняти собі настрій.

Проходячи повз кімнату свекрухи, Світлана не втрималася й зайшла всередину. Її терзало якесь неприємне передчуття. На вигляд кімната була цілком звичайною. Ліжко було акуратно застелене, меблі стояли на своїх місцях. Ніщо не нагадувало про Аглаю, яка гостювала тут лише кілька годин тому.

Уже виходячи, Світлана раптом пригальмувала. Її погляд зачепився за якусь білу пляму в кутку.

— Що за чорт? — вилаялася жінка, нахилившись над невеликою купкою солі. — Знову сіль. Це вже ні в які ворота не лізе.

Вона збігала по віник, але не стала одразу все прибирати — частину кристалів акуратно зібрала в чистий пакетик, вирішивши пізніше показати чоловікові. На кухні Світлана знову виявила три акуратно розсипані по кутках жменьки. Цього разу вона вже була цілком певна, що сіль спеціально лишила в різних точках будинку її свекруха.

Жінка не стала нічого робити зі знахідкою, вирішивши дочекатися чоловіка й продемонструвати йому подарунок матері. Коли повернувся Валерій, настрій Світлани був остаточно зіпсований. Знову розболілася голова, а вечеря підгоріла.

— Ти чого, люба, не в дусі? — занепокоївся чоловік, коли побачив розгублену Світлану.

— Ось, милуйся! — одразу повела вона його на кухню. — Бачиш?

— Що це? Сіль?