Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

— здивовано подивився на дружину Валерій.

— Сіль, сіль. А ще я точно таку саму купку знайшла в спальні Аглаї. У кутку насипано було.

— Подумаєш, сіль просипали. Ти чого з цього трагедію робиш?

— Це ще не все, — нервово засміялася Світлана. — Сходи в сад, помилуйся на мої улюблені жоржини.

— Це можна трохи пізніше зробити, я такий голодний. Давай повечеряємо, а потім уже будемо на квіти дивитися.

— Ні, Валеро, це важливо.

— Ну гаразд, раз ти наполягаєш, — невдоволено скривився чоловік.

У саду вони обоє завмерли біля зів’ялих кущів.

— Гарно, правда? — із сарказмом зауважила Світлана.

— Як це сталося? — не відриваючи погляду від квітів, запитав Валера.

— А ти до коріння придивися, там теж сіль.

— Дурниці, це не може так сильно зашкодити рослинам.

— І хто, по-твоєму, це зробив? Спочатку я подумала на заздрісних сусідів, нині конкурс, на що тільки не підеш, щоб конкурентів позбутися. Але потім я знайшла сіль у будинку. І тут уже я можу з цілковитою певністю сказати, що це зробила твоя мати. Більше нікому, тим більше одна купка в її кімнаті була. А вночі, до речі, вона там щось шепотіла при свічках. А раптом вона на нас порчу навела?

— Хто, мама? Що ти за дурниці говориш? — усміхнувся Валерій. — З якого це дива моїй матері таким маренням займатися? Напевно, це просто якийсь збіг. Може, випадково сіль просипали, буває ж, а потім і забули.

— Але вчора ще нічого точно не було. Валеро, чому ти мені не віриш? Це ж прямий доказ, що в твоєї матері не все вдома. Треба її відправити до психіатра, а то хто знає, що вона ще може зробити.

— Навіть якщо так, люба, нічого ж справді страшного не сталося. Подумаєш, якісь дії стара жінка вчинила. Тобі прикро за квіти, розумію. Ти стільки праці в них вклала. Я поговорю з мамою, обіцяю. А квіти нові виростуть, не сумуй.

— Ну як ти можеш таке казати?! Валеро, ще дещо. Я сьогодні весь день як вата. У мене знову почалися ці напади втоми. А вночі голова просто розривалася на частини.

— Але ж у тебе це вже кілька років. От як ми переїхали, нічого подібного не траплялося.

— Це все через спілкування з мамою. Не подобається мені все це. А раптом ця божевільна стара зв’язалася з якоюсь чорною магією. Я, як і ти, у все це не вірю, але мені все одно неприємно такі знахідки вдома виявляти.

— Не бери в голову. Просто давай усе це приберемо й забудемо.

Так Світлана і зробила. Точніше, спробувала. Після виявлення солі минуло лише два дні. За цей час почало відбуватися щось дивне. Валера почав виявляти агресію, чого раніше за ним ніколи не помічалося.

Світлана намагалася вивести його на розмову, але чоловік лише прикривався якимись проблемами на роботі, які не збирався обговорювати. Кілька разів вони навіть серйозно посварилися. Це найбільше налякало жінку. Адже за всі роки шлюбу подібне траплялося вперше. Так, між подружжям і раніше бували розбіжності, але обоє намагалися якнайшвидше домовитися. Тепер же Валерій лише огризався, дозволяв собі грубощі на адресу дружини, а потім і взагалі замкнувся в кімнаті…