Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

Голова розболілася ще дужче, і жінка пішла далі. Випивши на кухні таблетки, вона повернулася до себе й майже відразу заснула. Їй снився якийсь дивний сон. Ніби Світлана сидить у клітці, а довкола водять хоровод жінки в темному одязі, злобно наспівуючи щось незрозумілою мовою. Їхніх облич не було видно під низько насунутими капюшонами.

Світлана кликала на допомогу, але її крики тонули в зловісному сміхові. А потім раптом поруч опинилися її донька й чоловік. Їхні погляди були якісь скляні, спрямовані в порожнечу. Жінка кричала, вчепившись у прути, намагаючись привернути увагу рідних, але все було марно. Валерій із Поліною лише приєдналися до диявольського хороводу й теж почали співати.

Світлана відчула, як її полишають останні сили. Очі затягла темна пелена, а голова розривалася від жахливих звуків. Зробивши останній ривок, Світлана закричала щосили й прокинулася. Вона була вся в поту. У вікно бив яскравий сонячний промінь, і потроху жінка заспокоїлася під щебет птахів.

«Це лише сон, — твердила вона собі. — Жахіття яке! Ніколи не страждала на кошмари. Це все товариство цієї відьми Аглаї, інакше бути не може. Слава Богу, вона сьогодні їде».

Спустившись униз, Світлана помітила біля порога сумки.

— Мамо, ну ти й майстриня поспати! — защебетала вибігла з кухні Поліна. — Ти час бачила? Ми з бабусею вже їдемо. Тато тебе будити не став.

— Де вони? — мляво поцікавилася Світлана.

— У саду. А ти чого така бліда? Захворіла? — стурбовано запитала донька.

— Та кошмар наснився. Все нормально. Ти себе бережи, а то я ж хвилююся. У старі мене вже записала, — спробувала жартувати Світлана. — Та я в тебе ще ого-го.

— Ага, сто відсотків. Це бабусине товариство на тебе так погано впливає. Нічого, тепер ще довго не побачитеся.

— Та вона наче смирно поводилася, — знизала плечима жінка.

— Зовнішнє й внутрішнє рідко збігаються, — відсторонено сказала Поліна. — Але вона старалася. Уже й на тому спасибі.

Коли Світлана провела рідних, вона лишилася вдома сама. Самопочуття було кепське. Востаннє вона відчувала щось подібне ще тоді, кілька років тому, перед тим, як звільнитися з роботи. Робити нічого не хотілося. Пів дня Світлана просто пролежала на дивані, гортаючи соцмережі. Надвечір вона все ж вирішила взяти себе в руки й попрацювати в саду. Переодягнувшись, вона вийшла надвір.

Обходячи клумби, жінка помітила, що її улюблені жоржини зів’яли. Кущі стали сухими й коричневими. Пелюстки опали й рябіли буро-жовтими плямами на землі.

— Це ще що таке?