Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

— Аглая з дзенькотом жбурнула виделку й ніж, якими розрізала відбивну. — Я тебе попереджаю, Валеро: якщо ти не схаменешся і не покинеш цю вискочку, то матері в тебе більше не буде.

— Не ламай комедію, мамо, — закотив очі син, — до чого це все? Ну куди ти дінешся? Мені двадцять два роки, а не десять, щоб подібні погрози мали якийсь вплив. Я свого рішення не зміню. Я люблю Світлану і скоро маю намір зробити їй пропозицію.

— Та тільки через мій труп! — верескнула мати.

— Глашенько, заспокойся, — подивився на дружину поверх газети Родіон. — Ти радіти маєш, що хлопець вирішив остепенитися. Він скоро диплом отримає, пора й про сім’ю думати.

— От саме! От коли отримає, тоді нехай і думає. І вже точно не з усякими дівками підзабірними водиться.

— Мамо, — крижаним поглядом подивився на неї Валерій. — Ще одне таке визначення на адресу моєї коханої — і вже я тобі пообіцяю, що сина в тебе більше не буде. Я вже дорослий, щоб не слухати твоєї думки. Я люблю тебе, але не треба випробовувати моє терпіння.

— Та що ти собі дозволяєш! — обурилася Аглая. — Дорослий він! Тоді від сьогодні ти більше ні копійки від нас не отримаєш. Правда ж, Родю?

— А з якого це дива? — незворушно відповів чоловік. — Хіба син якось завинив? Глашенько, давай будемо чесними. Кого б він не привів, тобі все не так буде. А всяких Устинових уже я в домі не терпітиму. Якраз таким дівицям тільки й подавай усе готове. У Валери є своя голова на плечах, і, слава богу, варить вона як слід. Він гідний найкращої пари. Якщо син каже, що Світлана — достойна жінка, значить, так воно і є. Чи ти не довіряєш власній дитині?

— Усе, з мене досить, — картинно торкнулася чола Аглая. — Тут усі з глузду з’їхали. У мене навіть голова розболілася. Не бажаю продовжувати цю безглузду розмову.

Жінка, гучно грюкнувши стільцем об мармурову підлогу, вийшла з їдальні.

— Валерко, — трохи згодом сказав батько, — не бери слова матері близько до серця. Вона в нас ніколи раціональним мисленням не вирізнялася. Усе їй подавай, що попросить. Ти доросла людина, і я знаю, що ти ухвалив зважене рішення. Приводь свою наречену знайомитися. Я з матір’ю поговорю, щоб простіше до всього цього поставилася.

— Дякую, батьку, — міцно обійняв його Валерій. — Просто я певен, що ця дівчина — моя доля.

— Так тому й бути, — усміхнувся Родіон.

Весілля зіграли пишне, запросивши всіх знайомих і родичів родини Титових. Світлана почувалася вкрай незатишно серед такого скупчення людей. Але вибору не було. Такий широкий жест був неодмінною вимогою Аглаї. Кое-як змирившись із вибором сина, жінка все одно косо позирала на невістку, однак на людях цього не показувала.

Вона активно вихвалялася перед оточенням, що її невістка закінчила з червоним дипломом один із найпрестижніших вишів, замовчуючи її походження. Батьків Світлани навмисне не запросили, але сама дівчина пообіцяла, що одразу після пафосного весілля вони з чоловіком приїдуть до неї на батьківщину, щоб відсвяткувати вже по-людськи.

А ще за рік народилася Полінка. Доньку новоспечені батьки обожнювали. Навіть Аглая, здавалося, пом’якшала, ставши бабусею. Принаймні Поліну вона сприймала як щось окреме від Світлани, відзначаючи в ній лише кров Валерія, а отже, свою власну.

Коли дівчинці виповнився рік, батьки взяли в дім няню. Галина Вікторівна була жінкою старого гарту, але до нестями любила дітей. Своїх у неї було троє, усі вже дорослі. Уже й онук на підході був. Із Галиною Вікторівною родина Титових знайшла спільну мову одразу. Світлана змогла вийти на роботу в банк, де встигла недовго попрацювати ще до декрету.

Та й Валерію було спокійніше, що донька під надійним наглядом, а дружина — при ділі, адже остання була наділена чималою часткою амбіцій, що дещо погано поєднувалося з роллю домогосподарки. Усе в подружжя Титових складалося прекрасно. І тільки ненависть Аглаї до невістки зростала рік у рік.

Коли Поліна почала дорослішати, бабуся вирішила всерйоз узятися за її виховання. Вона не шкодувала грошей на репетиторів, дорогі поїздки за кордон, брендові речі та інші атрибути хорошого, на її думку, життя. Валерій не бачив нічого поганого в такому втручанні матері. Тим більше Поліна любила бабусю й дідуся, часто в них гостювала, позбавляючи батьків потреби невсипущого контролю над дитиною…