Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

Валера порився в сумці й дістав пачку серветок.

— Ось, тримай, — витяг він одну з них. — І чого це ти така необережна, кажеш, вдруге за тиждень?

— Ага, — усміхнулася Світлана, — сумка ще важка, от і переважила. Я ніколи не вирізнялася доброю фізичною підготовкою. Гаразд, доведеться сьогодні голодною лишитися, мені це навіть на користь буде.

— Ні, ти що, — заперечив Валера, — так не можна.

— Ну а що вдієш, сама винна, — знизала плечима дівчина. — Все одно грошей мало. Вважай, живу на одну стипендію, я ж не місцева, як більшість моїх одногрупників. Доводиться економити.

— Так діло не піде, — похитав головою хлопець. — Давай я тебе обідом пригощу.

— Ой, та що ти, — зніяковіла вона, — не варто.

— Кинь, що тобі купити?

— Та не треба.

— От уперта. Так, іди поки присядь за стіл, орієнтуватимемося на мій смак. До того ж я приблизно зрозумів, що ти збиралася з’їсти, — обвів поглядом рештки їжі на підлозі Валера. — Борщ, локшина з котлетою і, судячи з усього, морс.

— Угу, — ніяково відвела погляд дівчина.

За обідом парочка встигла побалакати про все на світі. Валерію дуже сподобалася безпосередність його нової знайомої. На відміну від численних прихильниць, дівчина не пожирала його очима, а самозабутньо розповідала про навчання, про свої грандіозні плани та інші речі, які виявилися цікавими обом. А після пар хлопець зголосився провести Світлану до гуртожитку.

Так зав’язалася їхня нехитра дружба, що дуже швидко переросла в справжнє кохання. Валерій жив окремо від батьків ще з другого курсу. Його батько, слідами якого вирішив піти й сам хлопець, присвятивши своє життя адвокатурі, наполіг на окремому побуті ще з першого курсу. Мати була проти, але сперечатися з чоловіком не сміла. Пізніше Валера зізнавався Світлані, що радий був тому рішенню: саме тоді почала виявляти нав’язливість Юлія, колишня, яку мати посилено йому нав’язувала, і окреме житло дозволило нарешті зітхнути вільніше.

Усього через чотири місяці після знайомства, якраз після літньої сесії, Валерій запропонував Світлані переїхати до нього. Дівчина погодилася не роздумуючи. Від самого першого дня вона зрозуміла, що цей чоловік — кохання всього її життя. І її зовсім не хвилювало, що Валера користується популярністю в усієї жіночої половини університету. Підстав для ревнощів він ніколи не давав.

Та й сам Валера відчував, що ця непоказна на вигляд дівчина — справжній самородок, відшукати який мріє кожен чоловік. Коли мати Валерія, висока й суха, мов палиця, жінка на ім’я Аглая, дізналася, що її син серйозно захопився провінційною простачкою, вона була в люті.

— Та як ти взагалі до такого докотився?! — кричала вона під час одного з візитів сина до батьківського дому. — Ти що, не розумієш? Ця приїжджа вискочка спить і бачить, як би тебе окрутити й житлом обзавестися!

— Мамо, ну що ти таке кажеш? Ти ж зовсім Світланку не знаєш! — усупереч нападкам усміхався Валера. — Зауваж, це не вона, а я наполіг на спільному проживанні.

Вона скромна дівчина, добре вихована, попри, як ти це називаєш, провінційне походження. Подумаєш, її батьки з села. Що, вона не людина зовсім? Навпаки, нею можна тільки захоплюватися. Сама вступила на бюджет до нас на економічний факультет, маючи за плечима лише сільську школу.

— Нехай так, але я все одно не розумію, що ти в ній знайшов, — не вгамовувалася мати. — Вона ж страшненька. За тобою такі дівчата бігають. Одна Юлія Устинова чого варта, не розумію, чому ви розійшлися. У Юлії і виховання прекрасне, і походження.

— Юлька — стерво й маніпуляторка! І взагалі, ти так про дівчат міркуєш, ніби вони собаки. Порода, походження… Та кому яке діло? Ми в якому столітті живемо? І вже точно не тобі вирішувати, з ким я планую пов’язати свою долю.

— Родіоне! — звернулася Аглая, намагаючись знайти підтримку в чоловіка. — Врозуми ж ти сина, він якусь єресь несе.

— Глашенько, — не відриваючись від газети, озвався батько, — чого ти так усе близько до серця береш? Хіба не видно, що хлопець закоханий і щасливий? І нічого, що дівчина красою не вражає, зате розумна. У наші дні ця якість цінується куди більше.

— Та ви змовилися, чи що?!