Як моя спроба викрити свекруху в чаклунстві розкрила головну таємницю нашої родини

Але сама Світлана стала дедалі частіше помічати, що в поведінці доньки простежується якась ворожість, спрямований на матір негатив. Спершу вона дорікала собі за зайву недовірливість, намагалася поговорити з чоловіком про це, але Валера лише відмахувався.

— Люба, вона ж іще дитина. У дітей рідко буває стабільна поведінка. Я чудово розумію, чому ти так непокоїшся. Ваші розбіжності з мамою ні для кого не секрет, але, повір, усе під контролем. Тато майже завжди з Полею. Коли вона в них гостює, бабуся просто не має можливості промивати їй мізки. Потерпи, вона зараз дорослішає, потім буде простіше.

З роками справді стало простіше, хоча дивлячись для кого. Коли Поліні виповнилося чотирнадцять, вона навідріз відмовилася спілкуватися з бабусею. Діда на той час уже не стало. І Аглая, втративши контроль, почала відверто налаштовувати онуку проти Світлани. Поліна любила матір. І такий вплив бабусі швидко припинила.

Вони сильно посварилися, і відтоді дівчинка навідріз відмовилася навіть телефоном з Аглаєю розмовляти. А коли та приходила в гості, демонстративно збиралася до друзів.

— Ти чому так до бабусі ставишся, Поль? — якось запитала її мати.

— А ти не знаєш? — усміхнулася дівчинка. — Мамо, ця стара відьма про тебе такі речі говорить, мені навіть соромно повторювати. От скажи мені тільки чесно, чому вона тебе так не любить? Я й раніше це все чула, але вважала, що так і треба. А як старшою стала — зрозуміла, що це якась нездорова штука. У бабусі дах поїхав, от що я тобі скажу. Мені страшно поруч із нею бути. А ще вона тебе так ненавидить.

— Твоя бабуся — складна людина, — зітхнула Світлана. — Але родичів не обирають. Так, вона мене відверто недолюблює, але до тебе ставиться зовсім інакше. Та й я її зовсім не ненавиджу. Поговори з нею, не треба через мене сваритися. Тато ж її терпить, зрештою, вона йому рідна мати, а тобі бабуся. Це ми з нею чужа кров, чого вже нарікати.

— Так, але я не розумію, у чому причина, — наполягала дівчинка. — У моєї подруги Софії мама й бабуся як найкращі подруги. Чому у вас не так?

— Буду з тобою відверта, — кивнула Світлана. — Твоя бабуся вважає себе аристократкою, інтелігенцією в тридцять п’ятому поколінні. Її виховували в певних рамках, ти сама могла на собі переконатися, про що я кажу. Музична школа, балет, етикет і все таке інше. А я в її картину ідеального світу одразу не вписалася. Валера розповідав, як вона скандалила, коли він тільки про одруження заїкнувся.

— Слава богу, покійний дід твій виявився адекватним і не дозволив Аглаї командувати. Для неї я простолюдинка, обірванка, як іще вона там мене називає…

— Та вже я в курсі, — скривилася Поліна. — Але ж вона докорінно не права. Ти керівниця в банку, найрозумніша, найдобріша й найвеселіша. Мамочко, я щиро вважаю, що ти в мене найкраща мама з усіх можливих.

— Люба моя, може, це й так, але для твоєї бабусі куди важливіші породні якості, ніж звичайні людські. Вона спить і бачить, як би розвести нас із батьком. Валера кілька разів на пряму розмову з нею виходив. Зрозуміло, що він її маячні не слухає, але все ж неприємно. Мені простіше взагалі не звертати на неї уваги, ніж лізти в конфлікт.

— Але ти — інша справа. Аглая вже не молода, а тепер і зовсім сама лишилася. Ти її рідна кров. Тобі, Полінко, вона ніколи не зашкодить. Тож не треба ніколи тримати на людину зло, навіть якщо вона здається неприємною чи несповна розуму. Вона хвора, стара й самотня людина, яка по суті ображається сама на себе. Біситься, що вперше в житті події почали розвиватися не за її планом. Я цю нелюбов уже стільки років терплю. Не зламалася, як бачиш.

— А тобі я раджу вгамувати агресію. Якщо так відштовхуватимеш людей від себе, ризикуєш одного дня на таку саму Аглаю перетворитися. Будь простішою, умій прощати.

— Якось це звучить так собі, — насупилася дівчинка. — Гаразд, обіцяю, що поговорю з бабусею. Але я її не підтримую.

— От і добре, — обійняла доньку Світлана. — А поки що давай по магазинах пробіжимося. У мене нарешті вихідний. Хоч раз порадіти в компанії улюбленої доньки….