Єгер знайшов у лісі покинутий мисливський будиночок, але справжня таємниця ховалася під підлогою
Тунель тягнувся ще близько п’ятдесяти метрів, поступово звужуючись. Дмитро йшов першим і обмацував стіни долонею: дерево, волога земля, камінь — і нарешті холодний метал. Невеликі квадратні двері тримала внутрішня засувка. Замка не було, але ззовні їх щільно обплели корені й притиснув ґрунт.
Дмитро вперся плечем, Ілля став поруч і допоміг натиснути. Вони діяли повільно, намагаючись не шуміти. Спершу з’явилася вузька щілина, потім усередину посипалася земля, і двері відчинилися в зарослий кущами яр. Запасний вихід був на північному боці пагорба, приблизно за сто п’ятдесят метрів від основного, і його приховував перегин схилу.
Біля першого входу перегукувалися двоє, ще один обходив майданчик широкою дугою. Переслідувачів було не менше трьох, імовірніше — четверо. Вони працювали злагоджено, але про запасні двері не знали. Дмитро повів групу дном яру, заборонивши бігти: квапливий тупіт і тріск гілля видали б їх швидше за сліди.
Дмитро ніс десятикілограмовий ящик, Марина йшла останньою зі зброєю в руці, Ілля уважно стежив за схилами. За пів години вони сховалися в густому ялиннику за два кілометри від шахти. Там Артем відкрив ящик, сфотографував сторінки на телефон і через супутниковий пристрій одразу надіслав зображення до редакції кількома каналами.
Поки Артем працював, Дмитро читав іншим ключові місця. Під назвою «Геологічна партія Н-14» ховався дослід із біологічним агентом вибіркової дії. У серпні 1962 року в район таємно доставили сорок сім в’язнів із трьох виправних таборів. Шахту перетворили на герметичну камеру, куди препарат подавався разом із повітрям. За людьми спостерігали через спеціальні щілини.
Докладний опис загибелі більшості піддослідних Дмитро пропустив: читати його вголос було неможливо. Протягом кількох годин загинув сорок один чоловік. Шестеро пережили першу процедуру, хоча медицина того часу не могла пояснити їхньої стійкості. Після повторних впливів зі збільшеною дозою вижили ті самі шестеро.
У наступній теці з винесеного ящика знайшли тонкий додаток на дванадцять сторінок. Тих, хто вижив, не залишили в шахті й не вбили. Їх передали до закритої медичної установи для подальшого спостереження, адресу якої замінював цифровий код. У цій теці замість номерів уперше були вказані справжні імена.
Дмитро прочитав чотири прізвища, дійшов до п’ятого й замовк. У рядку значилося: «Левченко Павло Іванович, 1931 року народження». Далі повідомлялося про засудження у 1962 році, десятирічний строк і відправлення спеціальним конвоєм у серпні того ж року. Розповідь матері про полювання тепер звучала інакше: родина могла не знати ні про арешт, ні про таємний етап.
Кілька митей Дмитро не відчував нічого. Потім усередині ніби зрушила важка плита. Порожнеча, з якою він виріс, раптом наповнилася жорстокою конкретикою: батько не заблукав і не загинув випадково — його привезли в цю шахту як безіменний матеріал для досліду. Григорій не помилився, коли впізнав останню людину в колоні.
У пам’яті несподівано спливли рідкісні материні паузи. Надія ніколи не описувала день зникнення докладно, не називала товаришів по полюванню й уникала розмов про пошуки. Дитиною Дмитро сприймав це як біль; тепер зрозумів, що мати й сама могла мати лише уривчасті відомості. Він не став приписувати їй ні знань, ні намірів, яких документи поки не підтверджували.
Марина побачила зміну в його обличчі й запитала, що сталося. Дмитро закрив теку й попросив залишити розмову на потім: зараз важливіше вивести людей. Артем підтвердив, що зняв увесь комплект і отримав відповідь редакції — копії вже збережені. Марина окремо сфотографувала аркуш із записом про батька, після чого оригінал повернули до теки. Дмитро зберіг знімок у телефоні.
Вони рушили обхідним маршрутом. Особистий біль Дмитро змусив відступити, зосередившись на безпеці групи. За три години піднялися на гребінь, звідки за широкою долиною вже виднілося селище. Але біля підніжжя хребта єдиний зручний спуск перекривали кілька озброєних людей, а між ними стояв чоловік у дорогому пальті, зовсім недоречному серед мокрого каміння й хвої…
