Єгер знайшов у лісі покинутий мисливський будиночок, але справжня таємниця ховалася під підлогою
Повернувшись до Григорія, Дмитро застав Артема за столом. Після сну й їжі до обличчя журналіста повернувся колір, хоча кожен різкий рух і досі відгукувався болем. Диктофон без Дмитра не вмикали. Артем довго перебирав записи, знайшов потрібний і поклав пристрій у центрі столу. Крізь шерехи й глухий фон проступили два чоловічі голоси — один грубий, другий спокійний і майже безбарвний.
Незнайомці обговорювали строки, суми й прізвища. Потім тихий голос розпорядився знищити старий архів до листопада, бо так наказав «хазяїн». Грубий нагадав, що під землею зберігаються докази ще з 1962 року. У відповідь прозвучав наказ пустити бульдозери, зрівняти майданчик і залити шахту бетоном. Якщо старі матеріали знайдуть, завалиться вся система.
Артем зупинив запис. Григорій, який стояв біля печі, зблід і повільно зняв фартух. Він акуратно склав його, сів навпроти чоловіків і якийсь час розглядав власні долоні. Потім промовив, що шістдесят років водночас чекав і боявся цього дня. Він сподівався знайти людину, якій зможе довіритися, але страх щоразу виявлявся сильнішим. Тепер же мовчання стало небезпечнішим за зізнання.
Слова про бетон зачепили пам’ять старого точніше за будь-яке запитання. До цієї миті минуле залишалося окремою таємницею, замкненою всередині нього, а викрадення Артема здавалося новим злочином. Запис пов’язав часи напряму: ті самі люди або їхні спадкоємці знали про стару шахту й готувалися її знищити. Якщо Григорій і далі мовчатиме, зникнуть не лише документи, а й останнє підтвердження того, що він бачив замолоду.
Із старого різьбленого буфета Григорій дістав бляшану коробку з-під чаю. Вицвілий малюнок майже стерся, кришка місцями вкрилася іржею. Старий поклав обидві руки зверху, ніби боявся, що минуле вирветься назовні раніше, ніж він устигне дібрати слова. Історія почалася 1959 року, коли тридцятирічного Григорія найняли збудувати зимів’я для чотирьох міських геологів.
Документи в замовників виглядали справжніми, платили вони щедро й готівкою. Будиночок Григорій склав за місяць. Після його відходу геологи самі викопали глибокий погріб. Два сезони вони працювали в північній частині району, привезли важкі бурові установки й будували шахту. Що саме шукали, місцевим не казали. У 1961 році техніка зникла, і все довкола знову стихло.
Артем потягнувся по блокнот, але старий звелів прибрати і папір, і диктофон. Спершу він хотів розповісти по-своєму, без пристроїв, яким не довіряв. У серпні 1962 року Григорій полював за три кілометри від зимів’я й почув шум кількох машин на покинутій дорозі. Він сховався й почав спостерігати з-за дерев.
До лісу під’їхали три криті вантажівки. Поруч рухалися озброєні чоловіки без розпізнавальних знаків. Одяг був цивільний, але однакова виправка й звичка тримати зброю видавали військову підготовку. Із кузовів почали виводити людей в однакових ватниках. Їх було кілька десятків, а охорона оточувала колону з усіх боків.
Григорій прочинив кришку коробки. Усередині лежала ветха мапа й кілька маленьких чорно-білих знімків. Він спостерігав через бінокль і фотографував здалеку, тому зображення вийшли зернистими, але на одному виразно розрізнялися вантажівка, озброєна охорона й худі люди, які спускалися з борта. Артем одразу зрозумів: це були в’язні, етаповані під виглядом закритого перевезення…
