За дверима стояв бездомний старий
«Коли вийде, заходимо». За хвилину Наталія з’явилася в коридорі. Дійти до свого столу вона не встигла.
Перед нею стояли Левченко й Шевченко. Трохи далі чекав Марченко. «Наталіє Олегівно, поверніться, будь ласка, до кабінету Бондаренко», — промовив Дмитро Олександрович.
Обличчя жінки помітно змінилося. «Навіщо?» — «Треба з’ясувати кілька питань». — «У мене робота».
«Про неї й поговоримо». Наталія подивилася в бік дверей Мельника. Левченко помітив цей погляд.
«Роман Васильович поки не знадобиться. У кабінеті все лишилося на своїх місцях». Тека лежала біля клавіатури, шухляда була зачинена, комп’ютер працював.
Шевченко спитала: «З якої причини ви користувалися робочою станцією Оксани Ігорівни за її відсутності?» — «Я не користувалася». Марченко подивився на неї.
«Тоді хто кілька хвилин тому підключав зовнішній носій?» — «Я відкрила один документ. Треба було перевірити дані». — «На чужому комп’ютері?» — уточнила Олена.
«Оксана дозволила». — «Коли?» — «Вранці».
«Особисто?» — «Так». Відповідь пролунала надто швидко. «Де ви розмовляли?» — спитав Левченко.
«Тут, у відділі». — «О котрій?» — «Близько дев’ятої». Дмитро Олександрович відкрив дані системи доступу.
Оксана Ігорівна сьогодні не заходила до будівлі. Її перепусткою не користувалися. Камери на вході це підтверджують.
Наталія завмерла. «Тоді я переплутала. Вона дзвонила».
«Покажете журнал викликів?» — «Це особистий телефон». — «Ми його не вимагаємо», — сказала Шевченко. «Можете добровільно підтвердити свою версію».
«Відмову теж зафіксуємо». У коридорі почулися кроки. Роман Мельник з’явився у дверях.
«Що відбувається?» — «Проводимо внутрішню перевірку», — відповів Левченко. Роман подивився на Наталію. «З якого приводу?» — «Вона перебувала за комп’ютером Бондаренко й підключала зовнішній носій».
Мельник насупився. «Навіщо?» Савчук витріщилася на нього. «Романе…» — «Я тебе питаю, що ти робила в її кабінеті?» Наталія ніби дістала ляпаса.
За їхнім планом він мав підтвердити, що відправив її з робочим дорученням. Натомість Мельник заговорив так, ніби вперше чує про те, що сталося. Левченко став між ними.
«Розмови одне з одним поки не потрібні. Романе Васильовичу, поверніться до себе. Вам окремо запропонують дати пояснення».
«Я начальник відділу». — «Саме тому порядок для вас буде той самий, що й для решти». Мельник кинув на коханку важкий погляд і пішов.
«Він усе знав», — вихопилося в Наталії. Левченко відразу спитав: «Про що саме?» Вона схаменулася.
«Я не те мала на увазі». — «Тоді поясніть точніше». — «Мені треба до себе».
«Спершу зафіксуємо стан робочого місця». Марченко підійшов до системного блока. «Зробимо копію даних і збережемо журнали…»
