За дверима стояв бездомний старий
У сусідньому приміщенні Артем Марченко побачив першу активність на робочій станції. Початковий стан системи фахівці зберегли заздалегідь, тож тепер будь-яка нова дія потрапляла до журналу. «Почала», — сказав він.
Дмитро Левченко стояв поруч. «Нічого не блокуйте. Нехай сама покаже, навіщо прийшла».
Наталія відкрила сумку, вийняла маленький чорний накопичувач і вставила його в роз’єм. У Марченка з’явився новий запис. «Підключено зовнішній пристрій».
«Час фіксуй». — «Уже». Роман змушував Наталію кілька разів повторювати послідовність.
Спершу скопіювати теку з листуванням, потім додати таблиці, після цього сховати другий носій у шухляді столу. Усе виглядало просто, поки вона слухала інструкції в машині. Тепер чужий кабінет ніби тиснув на неї, а будь-який звук за дверима змушував здригатися.
На флешці була тека з назвою «Особисте». Усередині — знімки електронного листування, вивантажені листи, банківські реквізити й справжні комерційні пропозиції компанії. За підготовленою версією Оксана кілька місяців передавала конкурентам закриті відомості й отримувала за це гроші.
Наталія відкрила один файл. Якийсь чоловік дякував Бондаренко за відомості про майбутню ціну тендера. В іншому листі обговорювався список клієнтів.
Третій містив суму винагороди. Наталія закрила лист і продовжила копіювання. Відступати вона не збиралася.
Перед очима вже стояв кабінет заступника начальника, який Мельник обіцяв їй після відходу Оксани. Він повторював, що Бондаренко сама винна, лізе в старі договори, гальмує угоди, заважає людям працювати. Ще трохи — і потягне за собою тих, хто роками приносив компанії прибуток.
Закінчивши перенесення, вона дістала другий накопичувач, відчинила верхню шухляду й сховала пристрій під пачкою візитівок. Зверху кинула рекламний буклет. У кімнаті спостереження Левченко помітив рух на відеозаписі.
Приховану відеокамеру начальник служби безпеки встановив у кабінеті ще вранці, до приходу персоналу. «Щось поклала в стіл». — «Зафіксовано», — відповів Марченко.
Артем знову глянув на технічний журнал. «Копіювання завершено. Тепер відкриває внутрішні комерційні файли».
«Вони раніше були на комп’ютері Оксани?» — «Ні. З’явилися разом із носієм». Левченко насупився.
«Отже, підготували заздалегідь». Наталія тим часом перейменувала кілька документів. Один мав виглядати як особистий чернетковий файл Бондаренко, другий — як збережене листування, третій — як таблиця отриманих переказів.
Роман докладно продиктував назву ще ввечері. У квартирі Бондаренко ніхто не знав подробиць того, що відбувається. Оксана стояла біля вікна, тримаючи телефон у руці.
Повідомлення Левченка містило лише прохання не виходити з дому й підтвердження попередження. «Мам, сядь хоч на хвилину», — попросила Марина. «Не можу».
Василь Петрович підвів погляд від чашки. «Вони подзвонять». Оксана повернулася до нього.
«Пробачте. Там мій кабінет, документи, робочий комп’ютер. Хтось зараз робить щось від мого імені, а я навіть не бачу цього».
Старий відповів спокійно: «Зате сьогодні ви там не самі проти них». В офісі Наталія закрила останні вікна файлів і потягнулася до флешки.
У цю мить двері прочинилися. На порозі стояв Максим Ткаченко. «Оксана Ігорівна тут?» Наталія миттю прибрала руку.
«Вийшла». — «Давно?» — «Не знаю. Я тільки документи принесла».
«Якщо побачите, скажіть, що Левченко шукав». — «Добре». Коли Максим зник, Наталія схопила телефон і набрала Мельника.
«Ткаченко заходив». — «І що?» — «Шукав Бондаренко». — «Мені це не подобається».
«Лишилося дві хвилини». — «Закінчуй і виходь». — «Романе!» — «Потім».
Він відключився. Наталія витягла накопичувач. У сусідньому приміщенні Олена Шевченко спитала Марченка:
«Усі дії зберігаються?» — «Підключення пристрою, копіювання файлів, зміна назв. Час теж є…»
