За дверима стояв бездомний старий
Наталія різко обернулася. «Я нічого не завантажувала». Артем зупинився.
«Тоді звідки з’явилася тека, якої тут не було до вашого входу?» — «Може, Бондаренко сама?» — «Сьогодні до вас під її обліковим записом ніхто не працював». — «Не знаю». — «Це вже третя версія», — зауважила Шевченко.
У цю мить Наталія мимоволі глянула на зачинену верхню шухляду й одразу відвела погляд. Левченко помітив її реакцію.
«Максиме Ігоровичу, запросіть двох співробітників для фіксації стану кабінету». — «Ви влаштовуєте обшук?» — спитала Савчук. «Ні».
«Обшук проводять правоохоронні органи. Ми оглядаємо корпоративне робоче місце в межах внутрішньої перевірки. Особисті речі без законних підстав ніхто чіпати не буде».
У присутності двох співробітників Шевченко перелічила предмети на столі. Потім шухляду відчинили. Під буклетом лежала флешка.
Наталія заплющила очі. «Чия?» — спитав Левченко. «Не знаю».
«Ви перебували тут самі». — «Вона могла лежати раніше». Марченко поклав пристрій в окремий пакет.
«Перевіримо на ізольованому обладнанні». Наталія зажадала адвоката. Їй пояснили, що вона має право звернутися по юридичну допомогу, а компанія цьому не перешкоджає.
Затримувати жінку ніхто не збирався, однак доступ до службових систем вирішили тимчасово обмежити до з’ясування обставин. У своєму кабінеті Мельник замкнув двері. Перший дзвінок Наталії він скинув.
На третій відповів. «Не дзвони мені». — «Ти що влаштував?» — «Я нічого не влаштовував».
«Ти сказав, що все безпечно». — «Поняття не маю, про що ти». Наталія кілька секунд мовчала.
«Флешку мені дав ти. Припини. У мене повідомлення збереглися».
Тепер замовк Роман. «Які повідомлення?» — «Усі». Його голос став тихішим.
«Послухай уважно. Не наговори зайвого. Скажи, що перевіряла робочі документи».
«Ти вже мене здав». — «Нікого я не здавав». — «Тоді чому при них удав, ніби вперше чуєш про носій?» — «Бо там стояли люди зі служби безпеки й юристка».
«Що я мав сказати?» — «Правду». — «Ти з глузду з’їхала?» Наталія відключилася. У технічному приміщенні Марченко вже вивчав копію даних.
«Оце цікаво, — сказав він Левченкові. — Частину файлів створено кілька днів тому. Один документ редагували на робочій станції Савчук».
«Інший раніше відкривали з пристрою, закріпленого за Мельником». — «Упевнений?» — «Поки що кажу лише про технічні сліди. Усе перевірю ще раз».
«Але джерелом цих матеріалів точно був не комп’ютер Бондаренко». Олена нахилилася до екрана. «Що всередині?» — «Фіктивне листування, таблиці, справжні комерційні пропозиції».
«Деякі документи Оксана раніше взагалі не відкривала». У квартирі Бондаренко чекали на дзвінок. Марина намагалася читати конспект, Василь Петрович помив чашку й знову сів за стіл.
Оксана майже не рухалася, аж поки телефон нарешті не задзвонив. «Дмитре Олександровичу?» — «Сьогодні в офіс не приїжджайте. На вашому комп’ютері виявлено сторонні файли».
«Зафіксовано підключення зовнішнього носія». — «Хто це зробив?» — «Савчук перебувала у вашому кабінеті. Інші обставини перевіряємо».
«Що за файли?» — «Матеріали, які створюють видимість передавання комерційної інформації третім особам». Оксана заплющила очі. «А Мельник?» — «Його дії теж перевіряються».
«Василь Петрович почув правду?» — «Його слова підтверджуються об’єктивними даними. Прошу поки нікому нічого не розповідати». Коли розмова закінчилася, Марина підійшла до матері.
«Що сказали?» — «Вони завантажили на мій комп’ютер листування з конкурентами. Наталію застали в кабінеті». Василь Петрович зблід.
Оксана уявила інший ранок. Вона прийшла б на роботу, ненадовго вийшла, повернулася до свого столу й нічого не помітила. За кілька годин хтось випадково виявив би підроблені листи, справжні закриті документи й захований носій.
Після цього виправдовуватися довелося б їй. Від цієї думки стало страшніше, ніж від самого дзвінка. В офісі Наталія сиділа сама в переговорній…
