За п’ять років чоловік вирішив повернутися до дружини, певний, що вона зрадіє. Та повернення виявилося зовсім не таким, як він уявляв

— Так, — кинув Андрій, відводячи погляд. — Треба перепочити одне від одного. Побут нас зовсім засмоктав.

Пів року він уже зустрічався з Мариною. Довгонога рієлторка, яка займалася фітнесом, пила виключно сухе вино й уміла так подивитися, що він забував про все. Саме до неї його й тягнуло, поки вголос він говорив про втому й потребу пожити окремо.

— Тоді подамо на розлучення до відділу реєстрації, — сказала Оксана. — Дітей у нас немає.

На цьому розмова закінчилася.

З Мариною спочатку було все, чого Андрій так хотів: пристрасть, орендована квартира з вікнами на всю стіну, відчуття іншого життя. Перші пів року промайнули в гарячці. Тільки оренда з’їдала половину зарплати, а Марині постійно чогось бракувало. То треба було щось купити, то час їхати на море, то виявлялося, що Андрій замало заробляє. Жити яскраво виходило, спокійно — ні.

Потім у цій красивій квартирі почали бити посуд, кричати й іти з дому вночі. Через два роки Марина перебралася до заможнішого підприємця. Слідом у житті Андрія з’явилися Ірина, потім Людмила з бухгалтерії. Тепер поруч не було нікого.

Орендована однокімнатка, пачка пельменів на вечерю — ось до чого він дійшов через п’ять років після розлучення. У тридцять вісім років раптом виявилося, що всі пошуки привели не туди. Згадалася інша квартира, світла двокімнатна. Вони брали її в іпотеку; під час поділу Андрій отримав свою частку готівкою. З грошима тоді розібралися чесно. Але затишку за ті гроші він так і не придбав.

Він пам’ятав, як добре було повертатися до тієї квартири. Свіжа випрасувана постіль, нормальна домашня їжа. Оксана непомітно перекладала йому в тарілку найкращий шматок м’яса, щось говорила своїм тихим голосом. Тепер усе це здавалося особливо дорогим. Ось де залишилося справжнє життя — не гучне, зате зручне й тепле. І Андрій вирішив, що час до нього повернутися…