Жінка вирішила перевірити нареченого перед весіллям і попросила бездомного хлопчика зіграти несподівану роль

— Замовкни! — крикнув Богдан.

— Ти запевняв, що шлюб потрібен лише для угоди, — сказала Вероніка вже голосніше. — Що почуттів там немає.

Богдан схопив альбом і потягнув до себе. Назар притримав інший край. Кілька аркушів зігнулися.

— Відпусти, щеня.

— Не називайте мене так.

Богдан різко смикнув папку. Лікоть зачепив плече Назара, а тарілка з крем-супом, що стояла поруч, хитнулася. Хлопець утримав її обома руками. Марина вже ступила до нього, та Назар глянув на забруднені пальці, потім на Богдана.

— Це за «дрібного обірванця».

Він перекинув суп на піджак Богдана. Густа світла смуга потекла по лацканах і штанах. Богдан схопився, але Роман Петрович опинився поруч першим. Охоронець перехопив чоловіка за передпліччя.

— Приберіть руки! — заревів Богдан.

— Відійдіть від дитини, — наказав Андрій.

Марина стала перед Назаром.

— Ти не мав цього робити.

— Знаю, — відповів хлопець, не опускаючи голови.

Богдан вирвався й схопив свою папку.

— Ви ще пошкодуєте. Я відсуджу половину ресторану.

— Шлюб не зареєстрований, — сказав адвокат. — Майнових прав у вас немає.

— Я вкладався!

— Пред’явіть платіжні документи.

Чоловік ткнув пальцем у бік Назара.

— Цей злодюжка обчистить тебе й утече. Ти зруйнувала життя через безпритульного.

Марина підійшла майже впритул.

— Моє життя зруйнував би чоловік, який вважав мене гаманцем. Назар допоміг побачити правду.

Вероніка відступила до дверей.

— Богдане, у тебе справді немає частки?

Він промовчав.

— А квартира, яку ти показував?

— Зараз не час.

— Вона орендована?

Відповіді знову не було. Вероніка зняла браслет і кинула його на стіл.

— Більше не дзвони.

— Вероніко, стій!

Вона вийшла, не озирнувшись. Богдан подивився на Марину так, ніби все ще сподівався повернути колишню владу.

— Я люблю тебе. Решту можна пояснити.

— Любов не потребує довіреності на чужі гроші.

— Ти пошкодуєш.

— Іди.

Охоронець провів його до виходу. На тротуарі Богдан розмазав серветкою суп по піджаку й ударив кулаком по капоту. У залі ніхто не говорив. Першим мовчання порушив Назар.

— За тарілку вирахуйте з обідів.

Марина закрила обличчя долонями, потім несподівано засміялася — коротко, гірко, майже болісно.

— Нічого не вирахую. Але більше так не роби.

— Обіцяю.

Андрій зібрав документи й насупився.

— Дивно. Тут лежав проєкт гарантії постачальнику обладнання.

Олеся перевірила папку Богдана, залишену біля крісла. Потрібного додатка не було. За п’ять хвилин подзвонила бухгалтерія: постачальник надіслав терміновий запит. Вони отримали гарантію оплати від ресторану, і на документі стояв підпис Марини.

Марина повільно опустила телефон.

— Я нічого не підписувала.

Андрій узяв слухавку й попросив не переказувати кошти, зберегти лист і вкладення. Завтра вони подадуть заяву. За вікном Богдан сів у машину й поїхав. Весілля було скасоване, але однією зрадою він уже не відбудеться…