Звичайна прогулянка лісом обернулася тривожною історією після несподіваної знахідки

Наступними днями він приходив до баби Ганни щоразу, як удавалося вирватися. Незнайомці поступово ставало краще. Спершу вона лише розплющувала очі й шепотіла подяку, потім почала сідати, тримаючись за край дивана, потім уже могла пройти кімнатою кілька кроків. Її обличчя оживало, в очах з’являлося світло, хоч утома ще довго трималася під шкірою, мов тінь.

— Ти ж іще зовсім дитина, — сказала вона якось, коли Назар приніс води. — А сміливості в тобі більше, ніж у багатьох дорослих.

Вона погладила його по голові, і він зніяковів, відвів очі. Від її доброти чомусь ставало ніяково. Він не звик, щоб дорослі говорили йому такі слова.

Та потім жінка посерйознішала. Пальці її лягли на край ковдри й стиснулися.

— Назаре, я пам’ятатиму до останнього дня, що ти зробив для мене. Тільки мені потрібна ще одна допомога. Без тебе я, боюся, не впораюся.

Він насторожився.

— Яка?

— Я написала листа. Зв’язку у вас тут майже немає, а мені треба, щоб він дійшов. Віднеси його на пошту. Не віддавай нікому в руки — просто кинь у скриньку. Марки наклей такі, як я скажу. Гроші я дам. І нікому про це не розповідай, добре?

Назар узяв конверт обережно, ніби всередині лежав не лист, а щось живе. Цікавість одразу заворушилася в ньому, та він змусив себе не ставити запитань. Жінка довіряла йому, а довіра була для нього надто рідкісною річчю, щоб поводитися з нею недбало.

На пошті він усе зробив так, як вона веліла. Купив потрібні марки, наклеїв їх, опустив листа в скриньку — і тільки тоді дозволив собі озирнутися на двері. Йому жахливо хотілося знати, кому він адресований і які слова написані всередині. Та він повторив собі, що це не його справа, і пішов назад.

Поки він дістався до Мар’яниної хати, вже сутеніло. З двору долинав п’яний сміх. У тітки знову був якийсь чоловік, із яким вона голосно пила й намагалася влаштувати своє особисте життя. У такі вечори Назарові вдома не було місця: він заважав самим своїм існуванням, хоч ніколи не розумів, чим саме може заважати дорослим, які й без нього сварилися, сміялися, йшли й поверталися, не затримуючись біля Мар’яни надовго.

Він зупинився біля хвіртки й зрозумів, що додому сьогодні краще не заходити…