Звичайне прохання тітки Галі перед сном стало початком історії, яку я досі не можу забути

— Оце так, — протягнула вона неголосно. — Виріс хлопець, а двері зачиняти так і не навчився.

Голос у неї був спокійний, навіть надто спокійний. Від цього мені стало ще гірше. Я хотів провалитися крізь ліжко, крізь підлогу, в землю, куди завгодно, аби тільки не лежати перед нею в такому вигляді.

— Тітко Оксано… — прошепотів я, ледве впізнаючи власний голос. — Тільки мамі не кажіть. Будь ласка.

Вона трохи підняла брову. Кутик її губ здригнувся.

— Не казати? — перепитала вона. — А з чого б це мені бути такою доброю?

Я хотів сказати, що допоможу їй по господарству. Що полагоджу драбину, поправлю паркан, принесу води, покошу траву, хоч щодня заганятиму корову. У голові одразу закружляли десятки жалюгідних обіцянок, і кожна здавалася мені порятунком. Але слова застрягли десь у горлі.

Оксана підійшла ближче. Матрац тихо рипнув, коли вона присіла на край ліжка. Від неї пахло літнім подвір’ям, молоком, свіжою тканиною і ягодами. Цей запах я потім згадував багато років, іноді несподівано, посеред зовсім іншого життя. Він наздоганяв мене на ринку, на кухні, біля відчиненого вікна після дощу — і щоразу повертав у ту кімнату.

Вона подивилася на мене вже не так насмішкувато. В її обличчі було щось дивне: цікавість, упевненість, може, жалість, а може, просто жіноче розуміння того, що зі мною відбувається. Я не знав, куди подіти очі. Мені здавалося, що будь-який рух видасть мене ще більше.

Те, що сталося далі, було швидким, майже неможливим для моєї тодішньої свідомості. Вона нахилилася, торкнулася мене, потім мого обличчя, і вся моя паніка раптом змінилася іншим почуттям — таким сильним і новим, що я не встиг навіть як слід його злякатися. Я заплющив очі, бо дивитися було нестерпно. Її губи торкнулися моїх, легко, майже без натиску, але для мене це виявилося більшим за будь-який поцілунок біля озера.

А потім вона підвелася й пішла.

Двері в сінях знову грюкнули. За вікном усе було, як і раніше: сусід так само рубав дрова, жінки перегукувалися через паркан, мухи билися об шибку, сонце лежало на підлозі широкою теплою плямою. Світ не змінився ані на волосину. Ніхто не закричав, не вбіг, не зажадав пояснень. Але я лежав і розумів, що колишнім уже не стану.

Від того дня спокій покинув мене остаточно…