Вона віддала житло доньці, а турботу про себе вирішила перекласти на сина й невістку

— Зрозуміло, — протягнув він, знімаючи куртку. — Отже, Марині — квартира, а нам — турбота про маму й повний пансіон на Олесиній території.

— А куди мені ще? — різко спитала Оксана Миронівна. Підозрілий спокій сина їй не сподобався. — Ти син чи випадковий перехожий? Твоя дружина повинна поважати твою матір.

Назар раптом усміхнувся так м’яко, що Олеся напружилася ще дужче. Він дістав телефон, швидко набрав повідомлення й сховав апарат у кишеню. За секунду телефон Олесі коротко дзенькнув.

Вона непомітно глянула на екран.

«Підіграй. Іди у вітальню. Зараз влаштуємо виставу».

Олеся підвела очі на чоловіка. Той уже повернувся до матері з якнаймиролюбнішим виглядом.

— Мамо, проходь поки на кухню, — сказав він. — Речі потім вирішимо, куди поставити. Олесю, залиш нас ненадовго, гаразд? Мені треба з мамою поговорити без свідків…