Вона віддала житло доньці, а турботу про себе вирішила перекласти на сина й невістку

Олеся фиркнула, але сперечатися не стала. Вона розвернулася й пішла до вітальні. Рудик, наче теж отримав таємне повідомлення, переможно підняв хвіст і рушив за господинею, залишивши на валізі кілька глибоких світлих смуг від кігтів.

Оксана Миронівна зайшла на кухню з виглядом переможниці. Вона всілася на м’який стілець біля вікна, по-хазяйськи посунула вазу з квітами й склала руки перед собою. Син, як їй здавалося, нарешті став на правильний бік. Зараз він поставить самостійну дружину на місце, накаже змінити постіль, звільнити шафу й принести свіжі рушники.

Кухня мовчала. Холодильник рівно гудів, із вітальні не долинало ані слова. Назар кудись зник. Спершу Оксана Миронівна вирішила, що він пішов по білизну або готує дружині сувору догану. Але хвилини тяглися, а син не повертався.

Олеся сиділа у вітальні й прислухалася. У спальні металево дзенькнуло, клацнули пластикові фіксатори, потім по підлозі глухо потягли довгі ніжки штатива. Вона мимоволі всміхнулася. Робоче обладнання чоловіка, що зазвичай заважало в кутку, сьогодні, схоже, мало зіграти головну роль.

Вона підвелася й зупинилася біля проходу до вітальні. Оксана Миронівна сиділа там із виглядом ображеної цариці. Їй навіть чаю не запропонували, і це вже роздмухувало нове обурення. Свекруха набрала повітря, щоб поскаржитися на невихованість невістки, але тут помітила Олесю.

— Ви, Оксано Миронівно, по-моєму, надто швидко розклали свої мрії по чужих полицях, — сказала Олеся, знову входячи в гру. — До чого тут моя квартира? Ви вирішили залишити сина без частки, усе віддати доньці, а потім прийти сюди й вимагати спальню?

— Зараз Назар повернеться й пояснить тобі, як розмовляти зі старшими! — скинулася свекруха. — Він чоловік, він матір не дасть ображати. Він не дозволить, щоб якась…

Договорити вона не встигла.

Із-за Олесиного плеча з’явився Назар. У руках у нього була не чашка чаю, не ковдра й не капці. Він тягнув важкий професійний штатив із круглою лампою, пультом, дротами й папкою під пахвою. Обличчя його сяяло діловим захватом, і Олеся ледь не розсміялася завчасно.

Назар із гуркотом поставив штатив посеред кухні. Чорні ніжки роз’їхалися по плитці, а лампа опинилася просто навпроти Оксани Миронівни. Чоловік повернувся до матері, усміхнувся широко, майже рекламно, і промовив із ніжністю, від якої в Олесі по спині побігли мурашки.

— Олесю, не тисни на маму. Ти не розумієш: вона прийшла до нас не проблемою, а можливістю. Мамусю, як вдало ти вирішила переїхати. Ти кажеш, хочеш старість у комфорті? Звісно. Просто комфорт доведеться спершу заробити…