Марина Соколова розплющила очі ще до того, як телефон устиг подати перший сигнал. У кімнаті було сірувато від раннього ранку, за стіною тихо працював телевізор: мати, як завжди, вмикала його одразу після пробудження, щоб...
— Ось, мамо, твій подарунок. Сергій сказав це так буденно, ніби простягав мені коробку цукерок, а не стояв поруч із перекошеним парканом біля будинку, який давно перестав бути будинком. Від хвіртки лишилися дві іржаві...
Коли Анна Коваленко побачила на екрані телефона фотографію свого чоловіка, який обіймав за талію молоду жінку в білому пуховику, вона спершу не зрозуміла, що саме бачить. На кухні пахло підгорілою гречкою. За вікном темнів...
— Підпис твій, Коваленку? Капітан Мороз не підвищував голосу. Від цього було гірше. У тісній кімнаті з вікном, заклеєним навхрест, пахло мокрою формою, соляркою й дешевою розчинною кавою. На столі лежали три зім’яті накладні,...
— Вилазь, діду. Жваво. Долоні на капот, ноги розставив. Молодший офіцер Єршов різко смикнув на себе дверцята старенького позашляховика, доглянутого до майже домашнього блиску. Завіси жалібно скрипнули, ніби машина й сама не розуміла, за...
Після похорону бабусі Марині здавалося, ніби в неї з-під ніг вийняли саму землю. Дім стояв на колишньому місці, речі лежали там, де їх залишила рідна рука, але все всередині стало чужим, порожнім, знеструмленим. І...
Сніг летів майже горизонтально, ніби хтось сердито жбурляв його в обличчя рідкісним перехожим. Вітер шпурляв крижаною крупою, забирався під комір, жалив щоки й пальці, змушуючи людей іти швидше, нижче схиляти голову й мріяти лише...
Осінь стояла вогка, важка. Сирий вітер метався поміж кладовищенських огорож, чіпляв голі гілки, зривав із них останнє пожовкле листя й кидав людям в обличчя крижану мжичку. Дощ то слабшав, перетворюючись на тонкий водяний пил,...
