Батько приїхав перевірити ремонт доньки й побачив зовсім не те житло, на яке дав гроші. Розмова з її чоловіком і свекрухою набула несподіваного повороту

Біля дверей Тамара Іллівна тихо сказала, що ніколи не ненавиділа Леру. Та відповіла, що знає: свекруха просто надто довго вважала себе вправі вирішувати за сина, а з часом почала вирішувати й за його дружину.

Лера додала нове правило: якщо вони з Антоном залишаться разом, мати не зможе приходити до них без попереднього дзвінка. Тамара Іллівна несподівано всміхнулася й запитала, чи поширюється заборона на Сергія Павловича.

Із кухні відразу долинув голос батька: Сергій Павлович ще подумає, чи підкорятися новим порядкам. Обидві жінки розсміялися. Це ще не було примиренням, але вперше їхня розмова закінчилася без взаємних образ.

У наступні місяці квартира поступово змінювалася. З’явилися нова проводка, світлі стіни, рівна підлога й проста кухня. Частину роботи Антон виконав сам, для складних завдань запрошував майстрів. Гроші від продажу машини й гаража повернулися Лері, а після угоди з дачею Тамара Іллівна закрила весь залишок і зберегла зайве собі.

Лера весь цей час і далі жила в батька. Спочатку Антон за звичкою пояснював, чому не міг відмовити матері. Якось дружина перебила його: причини вона вже знає. Тепер її цікавило, що він зробить, коли мати знову попросить того, чого він не хоче їй давати.

Антон замислився й відповів, що спробує вимовити «ні» до того, як почне виправдовуватися. За кілька днів вони сиділи в кафе, коли на його телефоні висвітилося ім’я матері. Раніше він відповів би негайно. Тепер перевернув апарат екраном донизу.

Лера запитала, чи не сталося чогось термінового. Антон відповів: якщо справа справді термінова, мати зателефонує ще раз, а зараз він розмовляє з дружиною. За кілька днів він сам повернувся до цієї теми.

Йому завжди здавалося, ніби відмова дорівнює зраді жінки, яка сама його виростила. Тепер Антон почав розуміти: вдячність матері не означає обов’язку погоджуватися з кожним її бажанням. Лера слухала уважно. Ці слова вже не були порожньою обіцянкою, бо за ними стояли вчинки.

Повернутися додому її переконала зовсім маленька деталь. Якось Антон зателефонував і повідомив, що в поштовій скриньці лежить банківський лист на її ім’я. Він не розкривав конверта.

Раніше чоловік цілком міг відкрити чужого листа й сам вирішити, важливий він чи ні. Тепер Лера зрозуміла: Антон нарешті почав бачити межу там, де раніше помічав лише зручність. Наступного дня вона приїхала до квартири з двома сумками…