Черговий хірург упізнав у пацієнтці дружину найкращого друга, а під час огляду помітив на її тілі тривожну деталь

Після обіду того ж дня дихальну трубку прибрали. Надвечір Наталія вже дихала без апарата, насилу говорила захриплим шепотом і потроху пила воду. Микола сам тримав поїльник, хоча медсестра могла впоратися й без нього.

О шостій годині Ірина розмовляла з пацієнткою за зачиненими дверима. Двадцять хвилин Микола чекав у коридорі й рахував прямокутники підлогової плитки, аби не думати про те, що зараз почує слідча. Їх виявилося вісімдесят чотири.

Ірина вийшла й тихо прикрила двері.

— Наклейку прикріпив чоловік учора вранці. Сказав, що це новий пластир із магнієм від порушення серцевого ритму, який він вибрав спеціально для неї. Наталія подякувала й більше ні про що не спитала.

Вона прибрала блокнот до внутрішньої кишені.

— Три місяці тому Павло оформив на дружину страхування життя з дуже великою виплатою. Запити вже надіслані. Є й інша деталь: за словами Наталії, останні два роки в нього була інша жінка. Дружина знала, але мовчала, сподіваючись, що цей зв’язок закінчиться.

Микола дивився на сорок першу плитку, що лежала майже посередині коридору.

— Завтра вранці він приїде, — продовжила Ірина. — Йому повідомлять, що Наталія померла о двадцять другій п’ятнадцять, так і не опритомнівши. Скажуть, що документи можна забрати вранці. Ми чекатимемо в палаті, а ви проведете його до дверей.

— Зроблю.

— Витримаєте?

Микола підвів на неї погляд.

— Тридцять років я завдаю людям болю лише для того, щоб вони лишилися живі. Я вмію стримувати руки.

Слідча кивнула й попрямувала до ліфта. Перед поворотом вона зупинилася.

— Наталія двічі питала про вас…