Чоловік відмовився дарувати дружині подарунок, але запросив її свекруху та сестру на застілля

— Оксано, — долинуло від холодильника. Голос чоловіка втратив колишню браваду й набув благальних ноток. — А куди пельмені поділися?

— Ти вчора з’їв останню порцію о пів на другу ночі, — не відриваючись від зошита, промовила вона. — З майонезом, який, до речі, теж скінчився.

Дверцята холодильника зачинилися з легким ляскотом. Артем потупцював біля раковини.

— Слухай, ну я трохи не розрахував. Давай я у вас із Мишком візьму пару сосисок, а то аж шлунок зводить.

Оксана відклала червону ручку, зчепила пальці в замок і подивилася на чоловіка.

— Артеме, у нас суворий бюджет, капітал. Сосиски я купувала за свої гроші для дитини, на сніданок. Твоя полиця у твоєму цілковитому розпорядженні.

— Ти знущаєшся? Я рідний чоловік. Я хочу їсти.

Обурення на його обличчі розквітло червоними плямами.

— А я рідна дружина, яка хотіла подарунок на день народження, — парирувала Оксана з крижаним спокоєм. — Ти прийняв концепцію економії, я її підтримала. У чому проблема? У тебе на полиці лежать шпроти й огірки. Чудова вечеря для годувальника.

Артем розтулив рота, щоб видати якусь вагому тираду про жіночу підступність, але затнувся. Оксана дивилася на нього не з образою, а з академічним інтересом біолога, який спостерігає за лабораторною мишею в лабіринті. Він зі злістю рвонув дверцята шафки, дістав банку шпротів і заходився люто відкривати її консервним ножем. Олія бризнула на стільницю.

Наприкінці другого тижня друга полиця холодильника нагадувала постапокаліптичне пустовище. Там лежали самотній шматок засохлого сиру, два яйця й половина лимона, вкритого сірим пилком забуття. Ліміт Артема випарувався до нуля. Він намагався хитрувати, намагався потроху красти в Мишка печиво з буфета, але Оксана переклала всі солодощі в глибоку шухляду з дитячим замком.

Уранці, у день народження, Оксана прокинулася від того, що чоловік голосно грюкнув вхідними дверима й пішов на роботу. Ні квітів, ні листівки, ні навіть банального привітання крізь зуби. Вона потягнулася на простирадлах, дивлячись у сіре стеле. У грудях не було звичної важкості від розчарування. Там розливалося передчуття.

Вона встала, приготувала Мишкові чудові сирники з ваніллю та полуничним джемом. Вони вдвох поснідали, сміючись із того, як син вимазав носа в цукровій пудрі.

— З днем народження, мамусю.

Мишко простягнув їй кривуватий, але до болю зворушливий малюнок, де вони втрьох стояли біля непропорційно величезного будинку. Самого Артема на малюнку майже не було видно за зеленою плямою, що зображала кущ.

— Дякую, мій хороший.

Оксана притиснула до себе пахучу молоком і сном маківку сина.

Увечері вона не стала влаштовувати жодних кулінарних подвигів. Свято було лише її. Жодних тришарових салатів, жодного запеченого м’яса по-французькому під сирною скоринкою. Вона замовила дві порції улюблених ролів собі й синові та купила невеликий, але непристойно дорогий бенто-торт із шоколадно-вишневою начинкою.

О пів на сьому вечора в замковій щілині повернувся ключ. Артем увалився до передпокою, голосно сапаючи. Він стягнув черевики, кинув портфель на пуф і бадьорим кроком попрямував на кухню, на ходу розв’язуючи вузол краватки. Він завжди приходив з роботи голодним, а сьогодні, у день, який за всіма календарними традиціями передбачав накритий стіл, його шлунок заздалегідь виконував симфонію очікування.

Він ступив на кухню. Стіл був незаймано чистий: ні скатертини, ні кришталевих салатниць. Оксана сиділа за ноутбуком, допиваючи вистиглий зелений чай. Мишко у своїй кімнаті дивився мультики. Артем зупинився як укопаний. Його погляд заметався поверхнею. Витяжка, плита, раковина. Ніде не було навіть натяку на приготування їжі. Не стояли сковорідки, не парувала каструля з картоплею. Повітря пахло засобом для чищення з ароматом лимона, а не смаженими відбивними.

Його обличчя витягнулося, брови поповзли вгору, збираючи лоб у глибокі борозни.

— Оксано, а де все? — видавив він, показуючи пальцем на порожній простір столу.

Оксана неквапливо закрила кришку ноутбука.

— Що саме?

— Усе. Ну, їжа. — Він сплеснув руками, ніби зіткнувся з кричущою несправедливістю вселенського масштабу. — День народження ж. Де салати, де м’ясо, де пиріг, зрештою? Я з роботи прийшов, втомлений як собака.

Вона подивилася на нього знизу вгору. Темні очі Оксани були абсолютно спокійні, мов поверхня глибокого озера перед бурею.

— Ти свої гроші на цей місяць уже проїв, — рівним, позбавленим будь-яких емоцій голосом промовила вона. — Продукти я купила лише собі й дитині. Ми з Мишком уже повечеряли…