Чоловік вимагав позбутися кішки через алергію, але прихована камера показала зовсім іншу причину

Марина не відповіла. Усередині ніби щось обірвалося, але болю ще не було. Тільки крижана порожнеча.

На екрані Артем раптом зупинився й прислухався. Потім пішов до вітальні. За хвилину в кадр увійшла жінка.

Вона була у світлому пальті, з гладеньким темним волоссям і маленькою сумкою на ланцюжку. Марина бачила її одного разу — біля офісу Артема. Тоді він сказав, що це бухгалтерка з сусіднього відділу, просто підвезла документи. Жінка пройшла кухнею впевнено, ніби бувала тут не вперше.

— Ну що, випхав свою кошатницю? — спитала вона, знімаючи рукавички.

Артем усміхнувся.

— Відвезла. Я ж казав, дотисну.

Жінка обійняла його за шию. Він нахилився до неї, і Марина відвернулася від телефона, але звук і далі йшов.

— Фу, чим від тебе тхне? — сказала Лєна. — Знову мазався?

— Треба ж робити докази. Алергія, страждання, дружина безсердечна. Якщо що — покажу дільничному, сусідам, кому завгодно.

— А навіщо дільничному?

— Щоб вона потім не заявила, що я її виганяю. Скажу, сама пішла, бо не захотіла створити нормальні умови хворому чоловікові. А якщо почне качати права на квартиру, мама підключить знайомого юриста. Головне, щоб розписка її матері не спливла.

Марина повільно поклала телефон на стіл. Обличчя в неї було холодне, губи заніміли. Ольга вимкнула звук, але зображення лишилося: Артем і Лєна на її кухні, біля її чашок, під фотографією, де вони втрьох усміхалися.

— Марин, — Ольга взяла її за руку. — Дихай.

Марина спробувала вдихнути, але повітря застрягло. Перед очима пішли чорні цятки. Вона встигла подумати, що зараз упаде, і вчепилася в край стола.

— Він… — Голос не слухався. — Він хоче мене вижити.

— Так. І тепер у тебе є доказ.

— А Муся… Він її…

— Він нею скористався.

Ці слова виявилися гіршими за всі. Бо Муся була не просто кішкою. Вона була тим, хто залишався поруч, коли Марина ночами сиділа біля ліжка матері, коли Артем затримувався «на роботі», коли в домі ставало холодно від його мовчання. Муся не питала, чому Марина знову плаче у ванній. Просто приходила, сідала поруч і чекала.

Марина раптом різко підвелася.

— Мені треба додому.

— Ні, — Ольга стала перед нею. — Ти зараз туди не підеш. Ти зараз зберешся, ми збережемо запис, зробимо копії, потім поїдемо разом. Або ще з кимось.

— Документи там.

— Значить, заберемо документи. Не сама…