Чоловік вирішив скасувати розлучення, бо родині знову знадобилася зарплата дружини, але на кухні на нього чекала несподівана відповідь

— Які сімдесят, мамо? Зарплату дадуть тільки післязавтра. Якщо не вирахують штрафи, вийде близько сорока п’яти. Але я двічі запізнився цього тижня, тож, найімовірніше, отримаю сорок дві.

Руки Галини Петрівни повільно зісковзнули зі столу. Разом із ними зникла й уся святковість вечора. Голос жінки став холодним:

— Що означає — сорок п’ять? Ти ж адміністратор у поліграфічному центрі. Сам розповідав, що у вас за одне замовлення платять по сто тисяч.

— Це ціна великого замовлення на банери, — заперечив Денис. — Гроші отримує фірма, а не я. У мене тридцять тисяч окладу й відсотки зверху.

Галина Петрівна задихала так часто, ніби щойно бігла у важкому зимовому взутті. Вона зажадала пояснити, за які кошти тоді були оплачені зимовий відпочинок за кордоном, нова машина, домашній ремонт і пів року її іпотечних внесків.

— Та Оксана все й оплачувала, — цілком щиро здивувався син. — Вона розбирається з чужими боргами й отримує за це великі гонорари. Але ж ти сама казала, що вона тільки папірці перекладає, а справжній годувальник у сім’ї — я. Я продукти додому купував: хліб, молоко, авокадо до сніданку. Навіть слабосолену форель кілька разів брав.

У тиші, що запала, особливо гучно застукотів настінний годинник. Галина Петрівна подумки ставила поруч дві цифри: щомісячні шістдесят тисяч банкові й тридцять тисяч синового окладу. Як їх не переставляй, вони не складалися. Замість обіцяного забезпеченого життя перед нею відкривалася боргова прірва. Власними руками вона вигнала з родини джерело достатку, залишивши біля себе дорослого любителя авокадо, здатного лише поважно міркувати про власну незамінність…