Різне

Чоловік залишив дружину біля урвища, але в її долю втрутився хірург, який випадково опинився поруч

Максим спробував підвестися, але впав. Світлана взяла його руку й вклала в пальці ручку. Тут пролунав дзвінок у двері: прийшов Дмитро.

— Ти казала, він уже підпише.

— Тихіше. Допоможи покласти його на диван.

Голоси Максим чув, але розплющити очі не міг. Дмитро розписався в готовому протоколі як свідок, а Світлана сфотографувала документи на телефон і переслала знімки юристові компанії-інвестора. Ні вона, ні Дмитро не знали: щоразу, коли відчинялися вхідні двері, домашня охоронна система автоматично зберігала звук.

Уранці Максима привезли до його ж клініки. Отруєння седативним препаратом виявилося тяжким. Лікарям Світлана пояснювала, що перевтомлений чоловік переплутав таблетки.

Оксана побачила каталку із зали реабілітації.

— Що з ним?

— Нічого небезпечного, — озвалася Світлана. — Краще б власними ногами займалися.

Згодом медсестра Олена тихо сказала Оксані: снодійного Максим ніколи не вживав, а сильнодійні препарати навіть зберігати вдома забороняв.

Оксана набрала Ігоря Петровича.

— Знайдіть, будь ласка, незалежного адвоката для Максима Гончара. І ще фахівця, який перевірить рахунки клініки.

— Ви готові заплатити за перевірку чужої справи?

— Він урятував мене, нічого не знаючи про мої гроші. Тепер я хочу віддячити йому.

— Тоді влаштуємо допомогу так, щоб розпоряджатися його життям не почали вже ви.

Аудитор з’явився в клініці як інвестиційний консультант. Двох днів йому вистачило, щоб виявити спільну поштову адресу у зниклого постачальника й гаданого інвестора. Першу фірму заснувала двоюрідна сестра Світлани, другу — давній знайомий Дмитра. Гроші виводили, штучно нарощуючи борг; потім підконтрольна компанія мала погасити його й задешево отримати контрольну частку.

— Річ іще й у землі, — пояснив аудитор. — За останні роки ділянка під клінікою подорожчала втричі. Продадуть — і зможуть звести житловий комплекс.

— А пацієнтів виставлять? — запитала Оксана, розглядаючи план території.

— Найімовірніше. Витримають формальний перехідний період, потім виставлять.

Максим опритомнів. У крові виявили препарат, якого він не вживав; Світлана й далі запевняла, що він випив його сам.

— Покажи документи з моїм підписом, — зажадав він.

— Ти чудово розумів, що робиш. Не виставляй мене злочинницею.

— Я не пам’ятаю, як підписував.

— Бо напився.

— Я не пив.

Світлана схилилася до нього.

— Здіймеш галас — усі дізнаються, як відомий хірург опинився у власній лікарні з передозуванням. Банк забере будівлю, люди порозбігаються. Віддай частку добровільно, тоді хоча б роботу збережеш.

Максим натиснув кнопку виклику.

— Іди геть.

— Ти без мене навіть розміру своїх боргів не з’ясуєш, — усміхнулася вона.

— Зате з’ясував, кому не можна довіряти.

Поки Максим одужував, Оксану піднімали між паралельними брусами: доводилося наново вчитися втримувати вагу власного тіла. Тремтячі ноги підводили, коліна згиналися. Під час першої спроби вона втрималася чотири секунди, під час наступної — сім.

Через місяць їй вдався перший крок у воді. Там тіло здавалося легшим; реабілітолог рухався поруч, а Максим дивився крізь скло.

Ще через тиждень стався зрив. Переносячи вагу на праву ногу, Оксана відчула, як підігнулося коліно. Від падіння її врятував реабілітолог, утримавши страхувальний пояс.

— Усе, годі. Більше не можу.

У палаті вона не стала вечеряти й попросила вимкнути світло. Недавня перемога — палець, що поворухнувся, — здавалася тепер глузуванням. Лікарі відводили на роботу місяці, а Оксана вже уявляла себе через рік усе в тій самій кімнаті.

Максим прийшов пізно ввечері.

— Олена сказала, ви збираєтеся припинити реабілітацію?

— Надто балакуча у вас Олена.

— Для медсестри це чеснота.

— Ви казали, що в мене є шанс.

— Він нікуди не подівся.

— Але сьогодні навіть один крок не вдався.

— Сьогодні. Не проґавте цього слова.

Оксана відвернулася.

— Дмитро завжди казав, що я надто багато від себе вимагаю.

— І тепер ви поспішаєте відновитися, щоб спростувати його слова? Можливо, він досі розпоряджається вашим життям. Тільки на відстані.

— Вам легко міркувати: ви ходите, — сердито сказала вона.