Чоловік залишив дружину саму оплачувати повний візок продуктів, але ввечері виявив, що вдома правила змінилися

Стіл до вечері був накритий із розмахом, але строго за розрахунком.

У центрі столу диміла гора рум’яних підсмажених котлет. Поруч стояла миска з картоплею, що пускала гарячу пару. Хрумкі солоні огірки, свіжий хліб.

Діти сіли до столу, Марина поклала їм добрі порції. Дмитро із задоволенням підчепив на виделку важкеньку котлету. Оксана накладала картоплю.

У цей момент клацнув замок вхідних дверей. У коридорі завовтузився Віктор. Він явно зголоднів у своєму сховку й тепер, уловивши божественний аромат смаженого м’яса, вирішив, що дружина вже охолола і конфлікт вичерпано.

Зрештою, він завжди повертався до готової вечері, і цього разу не мало бути інакше. Віктор по-господарськи пройшов на кухню, потираючи руки.

— О, молодь завітала. Привіт, Оксанко! Здоров, Дмитре!

Він бадьоро кивнув зятеві й попрямував до свого звичного місця на чолі столу.

— А запахи які! Умієш ти, Мариночко, потішити старого. Ну, що тут у нас доброго?

Віктор присунув табурет, сів і оглянув стіл. Потім перевів погляд на своє місце. Там не було тарілки з котлетами, не було навіть виделки. Перед його стільцем сиротливо стояв емальований кухоль із крутим окропом.

А поряд на блюдечку з блакитною облямівкою спочивав один-єдиний засохлий, трохи підгорілий по краях житній сухарик…