Дівчина мовчки витримала образу свекрухи й невдовзі показала, на що здатна

Storium · Читать на русском:

— Це різні речі.

— Так. Вашу ганьбу бачать люди. Моя мала жити всередині мене.

Він замовк.

— Я не хотів, щоб ти страждала.

— Але був готовий, якщо так зручніше.

У слухавці почулося дихання.

— Я хворий від усього цього.

— Тоді лікуйся правдою.

Вона відключилася.

За два дні подзвонив Фарід.

— Моя мати хоче зустрітися.

Анна стояла біля вікна. За склом сіра будівля навпроти відбивала сонце так яскраво, що боляче було дивитися.

— Навіщо?

— Вона не каже. Але просить, щоб ви прийшли в дім.

— Ні.

— Тоді в офісі Марії.

Пауза.

— З вами?

— Так. І з Халедом.

Марія погодилася, але попередила:

— Нічого не підписувати. Жодних емоцій без потреби. Нехай говорять.

Самира прийшла до офісу в чорній абаї, з ідеально вкладеним волоссям і обличчям, на якому втома була схована під шаром пудри. Халед ішов за нею, як хлопчик, якого привели до директора школи. Фарід тримався осторонь.

Анна сиділа поруч із Марією. На столі стояла та сама чашка з блакитним візерунком. Анна принесла її не з театральності, а тому, що Марія сказала: предмет іноді допомагає людям пам’ятати, з чого все почалося.

Самира побачила чашку й стиснула губи.

— Ти хочеш принизити мене?

Анна тихо відповіла:

— Ні. Я хочу, щоб ви більше не принижували мене.

Самира дивилася довго. Потім сіла.

— Я захищала сина.

— Від закону? Від брата? Від дружини? Від самого себе?

— Ти не мати. Ти не зрозумієш.

Анна відчула, як ця фраза вдарила в старий біль. У них із Халедом ще не було дітей. Самира часто натякала, що це “на щастя”, бо кров має бути чистою. Анна тоді плакала у ванній, а Халед казав: “Не зважай, вона просто старої школи.”

— Може, й не зрозумію, — сказала Анна. — Але моя мама ніколи не вчила мене рятувати коханих людей чужим життям.

Халед опустив голову.

Фарід поклав на стіл папку.

— Мамо, я знайшов старі документи. Халед підробив підпис батька п’ять років тому, щоб отримати доступ до інвестиційного рахунку. Ти знала.

Самира заплющила очі.

Анна подивилася на Халеда. Він не заперечував.

— Батько вже був хворий, — сказав він глухо. — Гроші були потрібні для проєкту.

Фарід різко відповів:

— Проєкт провалився. А ти сказав, що це батько вирішив.

Самира раптом постаріла. Плечі опустилися, пальці на сумці стали безпорадними.

— Я думала, якщо один раз прикрити, він виправиться.

— Тому вдруге прикрила мною, — сказала Анна.