Дівчина мовчки витримала образу свекрухи й невдовзі показала, на що здатна
Халед підвівся.
— Досить. Це моя провина. Не мамина.
Фарід подивився на нього.
— Нарешті.
Халед дістав із папки аркуш.
— Я підпишу визнання. Що Анна не знала про фінансові документи. Що її ввели в оману. Що всі зобов’язання беру на себе.
Адвокат родини, який сидів біля стіни, сіпнувся.
— Халеде, формулювання мають бути погоджені.
— Мовчіть, — сказав Фарід.
У кімнаті знову стало тихо.
Самира повернулася до сина.
— Ти погубиш себе.
Халед стомлено відповів:
— Я вже погубив багато чого.
Анна дивилася на нього й уперше за довгий час не відчувала ні любові, ні ненависті. Лише величезну стомлену порожнечу. Він робив правильне, але не тому, що раптом став героєм. Його притисли докази, брат, юристка, власний страх утратити все. Можливо, десь усередині була й совість. Але Анна більше не хотіла розбирати його душу на частини.
— І шлюбний договір, — сказала Марія. — Якщо він існує, його має бути визнано недійсним.
Самира здригнулася.
Фарід повільно повернувся до неї.
— Мамо?
Самира мовчала.
Халед прошепотів:
— Вона не знала.
Анна зрозуміла з його обличчя: знала.
Марія відкрила ноутбук, повернула екран. На ньому був стоп-кадр із весілля: золота ручка в руці Анни, аркуш із видимим краєм, обличчя перекладача, який відвернувся вбік.
— У нас є підстави стверджувати, що документ було підкладено серед інших паперів без належного перекладу й пояснення, — сказала Марія. — І є запис, де пані Самира говорить про користь іноземної дружини. У сукупності цього достатньо, щоб продовжувати.
Самира встала так різко, що стілець рипнув.
— Я не проситиму пробачення перед нею.
Анна теж підвелася.
— Тоді не просіть. Просто скажіть правду.
Обличчя Самири здригнулося. Вона подивилася на чашку, на сина, на Фаріда. Потім на Анну. І раптом уся її гордість, уся дорога тканина, усе золото й перли виявилися тонкою оболонкою навколо старої переляканої жінки, яка надто довго плутала любов із владою.
— Так, — сказала Самира хрипко. — Я сказала Халедові не говорити тобі. Я сказала, що ти підпишеш, якщо він попросить. Я сховала листа, коли зрозуміла, що там є докази. Я хотіла, щоб ти пішла тихо. Без грошей. Без шуму.
Халед закрив обличчя руками.
Фарід зблід від злості.
Анна стояла нерухомо. Вона чекала, що ці слова принесуть полегшення, але полегшення не було. Правда не лікувала миттєво. Вона лише ставила повітря на місце.
— І чашка? — спитала Анна.
Самира подивилася на неї з роздратуванням, майже колишнім, але сил уже не було.
— Я не знала, що вона там. Я побачила можливість. Я хотіла, щоб усі побачили, хто ти.
— І хто я?
