Дитяча лікарка Катя зникла після чергування, а її донька несподівано помітила моторошну деталь
Ранок свята почався для Романа не з раптового рішення. Принаймні так думали подруги, коли потім складали деталі. Він заздалегідь забрав у сина ключ, зробив дублікат, знав розклад Оксани, знав, коли вона повернеться з нічної зміни. Він заздалегідь домовився забрати дітей у няні й повезти їх на озеро. Для всіх це могло виглядати як звичайний батьківський день із наметом і вогнищем.
Він відвіз дітей рано-вранці. Синові було близько десяти, доньці — лише шість. Вони лишилися біля води, поруч із наметом. Тато сказав, що скоро повернеться, треба тільки з’їздити по продукти. Діти вірили. Для них це був вихідний, природа, очікування шашлику, гра біля берега. Вони не знали, що батько повертається не в магазин, а до дому їхньої матері.
Роман увійшов у квартиру Оксани ще до її приїзду. Можливо, сховався. Можливо, просто чекав у кімнаті, де вона не одразу могла його побачити. Коли Оксана вперше повернулася з роботи, вона зайшла ненадовго, переодяглася й вийшла до няні з квітами. Цей короткий рух туди й назад потім став одним із найболючіших моментів у пам’яті подруг. Вона була жива. Вона була поруч. Вона робила звичайну добру справу — вітала літню жінку, яка допомагала їй із дітьми. Ще кілька хвилин — і все могло бути інакше, та історія вже стискалася довкола неї.
Коли Оксана повернулася в квартиру вдруге, Роман був там.
Сусіди не чули криків. Це не означало, що сварки не було, але могло означати, що він напав швидко. Сам він згодом говорив про удар. Подруги чули різні версії, але точної картини в них не було. Матеріали справи не стали для них відкритою книгою, а знаряддя так і лишилося ненайденим. Відомо було одне: після повернення Оксана більше не вийшла з квартири живою.
Потім Роман почав діяти так, ніби виконував уже продуманий порядок. У нього був великий мішок. У розмовах казали, що він міг бути зі спорядження для човна — щільний, місткий. Він поклав туди тіло Оксани, забрав її телефон, під’їхав машиною до під’їзду задом, щоб зручніше було вантажити.
І в цей момент його знову побачила бабуся Мирослави.
Вона помітила рух біля машини, спитала, куди він збирається. Роман, за її словами, був нервовий, але тримався. Відповів, що вони з дітьми їдуть відпочивати на озеро, що день святковий, що все нормально. Він стояв біля машини, в якій було тіло жінки, і розмовляв із сусідкою майже буденно. У цій здатності миттєво вдягати потрібне обличчя було щось моторошне: ще секунду тому він робив непоправне, а тепер зображав батька, який клопочеться перед пікніком.
Далі він поїхав до станції. У селищі вона була недалеко. Електричка йшла в бік великого міста. Роман, імовірно, підкинув телефон Оксани в туалет вагона, розраховуючи створити враження, ніби вона сама поїхала. Попереду в неї справді починалася відпустка, і для сторонніх така версія могла виглядати правдоподібно. Телефон знайшли там, де він мав заплутати слід…
