Дитяча лікарка Катя зникла після чергування, а її донька несподівано помітила моторошну деталь

Після розлучення Роман жив в окремій кімнаті. Принаймні так це мало виглядати. Оксана пояснювала подругам, що робить це тимчасово, заради дітей, заради допомоги, поки не вирішить питання остаточно. Діти любили батька, а при них він, за словами Оксани, не показував того обличчя, яке бачила вона. Це теж тримало її: не хотілося руйнувати дитячу прив’язаність, не хотілося виглядати жорстокою.

Та мирним співіснуванням це не стало. Роман міг бути спокійним кілька днів, а потім знову починалися дзвінки, претензії, тиск, спроби контролювати. Він умів тиснути на жалість і хворобу. У нього був діабет, інсулін завжди був поруч, і це давало йому ще один спосіб повертати увагу до себе.

Одного ранку Оксана прийшла до Мирослави в дивному стані. Говорила невиразно, одна сторона обличчя ніби не слухалася, частина тіла заніміла. Мирослава злякалася, подумала про інсульт. Роман поруч поводився разюче спокійно: мовляв, нічого страшного, мине. Оксану відвезли до лікарні, обстежили, але ясного діагнозу не знайшли. Симптоми минули. Згодом Віра Павлівна, як медикиня, припускала, що це могло бути пов’язано з введенням інсуліну, але довести таке було неможливо.

Були й інші епізоди, про які Оксана розповідала не одразу й не повністю. Іноді після спілкування з Романом вона погано пам’ятала, що відбувалося. Потім він надсилав їй принизливі фотографії, зроблені, коли вона не могла контролювати себе. Він намагався цим тиснути, соромити, тримати. Говорив про дітей, про повернення, можливо, про гроші — точні цілі в цих погрозах були розмиті, але сенс лишався один: змусити її знову боятися.

Оксана дедалі частіше зверталася до дільничного, телефонувала, писала заяви. Але їй ніби не вірили до кінця. Або вірили, та не бачили терміновості. Надто часто такі історії ззовні виглядають як «вони ще помиряться», «сімейне», «нічого страшного не сталося». Для Оксани ж кожна така відмова означала, що двері, за якими вона намагається сховатися, знову лишаються незамкненими.

Останній страшний випадок перед остаточним розривом стався у ванній. Оксана прийшла з роботи, і Роман напав на неї майже без шуму. Він не кричав, не влаштовував гучного скандалу. Саме це робило його особливо небезпечним: він діяв тихо. Бабуся Мирослави почула крик, двері були відчинені, вона втрутилася. Роман тут же змінив тон, почав говорити, що Оксана просто послизнулася, що він допомагає їй, рятує. Але Оксана розуміла, що це вже не погроза, а майже здійснений намір.

Після цього вона вигнала його й знову написала заяву. Справа не зрушила так, як їй було потрібно. А Роман раптом зник. Поїхав, знайшов роботу при релігійній установі, почав зображати нове життя. В інтернеті з’явилося його оголошення про знайомство: він писав, що шукає жінку для шлюбу, дітей і спільного життя. Слова виглядали майже побожно, якби не знати, що лишалося за ними.

Оксана нарешті відчула, що може дихати вільніше. У неї з’явився чоловік, із яким вона намагалася будувати нові стосунки. Потім вона дізналася, що вагітна. Для неї це було не бідою, а тихою радістю, обіцянкою майбутнього, де більше не буде страху. Вона говорила про це подругам обережно, але в голосі з’являлося тепло. Роман, за її словами, знав або міг знати про вагітність. І саме ця новина, можливо, остаточно зруйнувала його ілюзію влади над нею…