Голодна дівчинка попросила їжі в пари, яка годувала качок, але для Ольги ця зустріч стала поверненням до давнього болю

Ольга читала папери й підписувала, а директорка запитала:

— Ви щось дізналися про операцію?

— Так, навіть знайшла кілька відповідних клінік. Щоправда, ціна… Але нічого, я візьму кредит, продам прикраси, у мене багато лишилося від колишнього чоловіка. Дам собі раду.

Вони ще трохи поговорили, сходили по Ліду, і Ольга з донькою поїхала. Директорка сиділа у своєму кабінеті, потім узяла телефон і набрала номер.

— Алло, Дмитро вдома?

Увечері Ліда запитала, чи вміє Ольга пекти пиріжки. Ольга чесно відповіла, що не знає, бо ніколи не пробувала. Вони змовницьки перезирнулися й узялися до роботи.

Весело було дуже, але й брудно теж. Мало того, що в борошні була вся кухня, у борошні були й Ліда з Ольгою. Вони так сміялися, коли Ліда схибила й яйце вилилося не в тісто, а в кухоль із кавою, яку Ольга паралельно намагалася пити, що не відразу почули дзвінок у двері.

Відчиняти пішли разом. На порозі стояв Дмитро. Він окинув поглядом Ольгу й Ліду. Вигляд у нього був настільки приголомшений, що дівчата перезирнулися й знову розсміялися. Вони ніяк не могли заспокоїтися.

Дмитро обережно зайшов, потім зазирнув на кухню. Одразу все стало зрозуміло: Ольга — ще та кулінарка. Він зняв куртку, закотив рукави й узявся до справи. Його мама пекла найкращі пиріжки в цьому місті, а він завжди їй допомагав.

Кухню нарешті відмили, пиріжки з’їли, а Ліда солодко спала. Вони влаштувалися на кухні. Дмитро почав першим:

— Ольго, пробач мені. Я й подумати не міг, що в твоєму житті сталася така історія. Я, коли почув, що ти відмовилася від дитини, мене одразу накрило. Уже на вулиці подумав: я ж тебе знаю, ти не могла. Дочекався директорки, а вона мені все про тебе й виклала. Так, Ольго, не ображайся, але постав себе на моє місце.

— Я не ображаюся, правда. Тільки ж ти розумієш, що ми все одно не можемо бути разом.

Дмитро не зрозумів: Ольга не пробачила його?

— Чому не зможемо?

— Ну, ти ж зустрічався з самотньою жінкою без проблем, а тепер у мене є донька, та ще й із проблемами.

Дмитро довго на неї дивився й ніяк не міг зрозуміти: вона серйозно? А тоді зрозумів, що серйозно.

— Що ти таке кажеш? Відколи дитина могла стати перешкодою, якщо людина любить?

Ольга опиралася, щось пояснювала: що не хоче бути йому тягарем, що він ще зустріне хорошу дівчину, вона впорається й не треба її жаліти. Дмитро терпляче дочекався кінця її промови.

— Ну все, закінчила верзти нісенітниці? Яка дівчина? Я ж тебе люблю. Навіщо ти відсилаєш мене до якихось дівчат?

Ольга розгублено на нього дивилася. Дмитро всміхнувся:

— Я тут розмовляв із другом, він працює в клініці пластичної хірургії. То він готовий узятися за нашу проблему.

Ольга дивилася на Дмитра, не відводячи очей. Які ж усе-таки різні чоловіки. Він їй ніхто, поки що ніхто, а Ліду бачив усього два рази й каже: «нашу проблему». Ольга розуміла, що так сильно скучила за ним. Це не відчувалося, поки вона на нього ображалася.

Дмитро все говорив і говорив, а Ольга просто дивилася на нього й усміхалася. Як же вона про це мріяла: чоловік, донька, справжня родина.