Голодна дівчинка попросила їжі в пари, яка годувала качок, але для Ольги ця зустріч стала поверненням до давнього болю

Двері відчинилися, на них втупилося відразу кілька пар дитячих очей.

— Лідо, підійди, будь ласка, до нас.

Дівчинка зіскочила з ліжка й пішла до них. Вона здивовано дивилася на Ольгу.

— Це ж ти впала зі страху, коли я ручку показала. Навіщо ти прийшла?

— Я не зі страху, я від радості.

— Від радості? А чому ти раділа? — дівчинка сердито примружила очі.

— Тому, що знайшла тебе.

Ліда розгублено дивилася на директорку, потім на Ольгу. Директорка знову відчинила двері й запросила їх увійти.

— Лідо, Ольга хоче, щоб ти погостювала в неї. Поїдеш?

— Поїду. Мене ніхто й ніколи не брав у гості. Усіх беруть, а мене — ні.

Ольга присіла навпочіпки.

— Ти дуже гарна, ти найгарніша. Ручка — це все дурниці. Ми знайдемо лікаря, і він зробить операцію. Тоді в тебе буде звичайна гарна ручка й вушко.

Дівчинка щасливо засміялася й обійняла Ольгу. Ольга ледь не знепритомніла.

Вони вийшли. Надворі було прохолодно, і Ольга викликала таксі. Їм навіть не треба було заїжджати до магазину. Ольга кілька днів готувалася до приїзду донечки. Дім був завалений смаколиками. Ольга купила ще один маленький диванчик, насилу, але втиснула його у свою невелику квартирку. На диванчику сиділа лялька, трохи нижча на зріст за Ліду, вся в мереживах і бантиках.

Дівчинка обережно зайшла, стала в передпокої й не рушала з місця.

— Лідо, проходь.

— Тут усе таке гарне, усе таке чисте.

Дівчинка глянула на себе.

— А давай так. Я купила тобі піжамку й капці. Ти можеш переодягтися в них, а завтра ми з тобою поїдемо до магазину й купимо тобі гарний одяг.

Ліда заплескала в долоні. Вона із задоволенням переодяглася. Піжамка була рожевого кольору, а капці — червоні, на них теліпалися заячі вушка. Ліда ніяк не могла відірвати погляду від ляльки.

— Це твоя лялька?

— Моя.

— Я можу до неї доторкнутися?

— Можеш доторкнутися, розчесати, гратися — усе що завгодно.

Дівчинка кинулася до ляльки. Ольга хотіла сказати, що піде готувати вечерю.

Але вирішила не турбувати дівчинку. За пів години Ольга зайшла до кімнати. Ліда сиділа навпроти ляльки, щось їй говорила.

— Лідо, ходімо їсти.

Дівчинка охоче пішла за нею. Побачивши стіл, повний їжі та солодощів, дівчинка заплющила очі. Їла вона жадібно. Ольга спершу хотіла сказати, щоб дівчинка не поспішала, але потім вирішила, що, щойно дівчинка зрозуміє, що їжу ніхто не відбирає, вона сама перестане так їсти…