Ірина купила недорогий будинок для себе й дітей, але в дальній кімнаті на неї вже чекала літня жінка

За хвірткою на нього чекало таксі. Нотаріус сів у нього й поїхав.

Ілля досі стояв посеред подвір’я. Мати вийшла слідом за нотаріусом на ґанок, і він повернувся до неї.

— Що ти йому сказала? — тихо запитав він і повторив: — Що ти йому наговорила?

— Правду, Ілле.

— Ти розумієш, що вбиваєш мене? Я гроші винен, серйозним людям винен. Відкривав автосервіс, а справа прогоріла. Позичав під відсотки, потім новими позиками старі закривав. Будинок продав — однаково не вистачило. До кінця місяця треба розрахуватися, інакше… Мам, мені більше нема до кого йти. Мамо…

Він важко опустився на нижню сходинку. Закрив долонями обличчя, і плечі під шкіряною курткою затремтіли. Ірина стояла з дітьми біля яблуні; Аню вона повернула обличчям до себе. Максик і далі дивився на Іллю, не відводячи очей.

Тамара Василівна зійшла на сходинку нижче, трохи постояла біля сина й сіла поруч. Обіймати не стала.

— Ілле, вислухай мене. — Він і далі ховав обличчя в долонях. — Я тебе народила, виростила. Забував портфель — я несла його тобі до школи. Подарувала тобі свій будинок, віддала пенсію. А потім чекала в порожній кімнаті, на ліжку, в пальті. Думала, ось зараз ти по мене приїдеш. Так минув увесь день, потім ніч, потім іще ранок. — Син не відповідав. — А ти вісім років ховав квартиру від власного хлопчика, від Микитки. З молодої сім’ї гроші за неї брав, у них немовля, а мені торочив: «Заощаджуй, мамо».

— Мам…

— Дай мені договорити. Я тебе пробачаю, Ілле. Я мати, інакше не вмію. Тільки підпису мого не буде. Квартира ця не тобі й не мені потрібна. Вона Микиті дістанеться: я оформлю дарчу. Поки він неповнолітній, Марина буде його представницею, а виросте — вирішить сам, жити там чи продати. Лері з Гошею скажу, щоб за квартиру тепер Марині переказували, для Микити. Йому вчитися треба, репетиторові платити, потім до інституту вступати.

Вона говорила неголосно й рівно. Від цього спокійного голосу ставало страшно.

Ілля нарешті відняв руки від обличчя. Очі в нього почервоніли.

— Ти не маєш такого права.

— Маю. На мене квартира оформлена.

— Тоді до суду піду. Доведу, хто за неї платив і чия вона насправді.

Ірина не хотіла втручатися в їхню розмову. Але, почувши про суд, заговорила раніше, ніж устигла стриматися.

— Подавайте. Тільки спочатку послухайте юриста. Нам уже пояснили: доводячи своє право на квартиру, ви муситимете сказати суду, навіщо записали її на матір. Що від дружини приховували й від судових виконавців. Марина тоді зможе вимагати половину як спільно нажите майно. А виконавці перерахують аліменти за вісім років — зі справжніх доходів, зокрема з тих 18 000, які вам мешканці переказували. Банківські перекази нікуди не поділися.

Він довго дивився на Ірину важким поглядом. Із цього погляду вона бачила: він розуміє, про що йдеться. Мабуть, розумів і раніше, ще до свого приїзду з букетом. Тому й привіз троянди, а не адвоката.

Підвівшись зі сходинки, Ілля обтрусив джинси й подивився на матір.

— Ось як, значить.

— Так, Ілле.

Постоявши ще трохи, він рушив до хвіртки. Уже біля виходу зупинився, але до них не повернувся.

— Мам, а про листівки… Ти справді Микитці їх надсилала?

— Щороку надсилала. Вісім листівок, Ілле. І в кожній гроші.

Він кивнув, так само стоячи спиною, і вийшов. За хвилину почувся мотор. Сіра машина з пом’ятим крилом рушила повільно, без колишнього вереску.

Тамара Василівна залишилася на сходинці. Аня прибігла до неї й пригорнулася, Максик умостився з другого боку. Ірина стояла біля них. Довго ніхто нікуди не йшов.

— Бабусю, а він тепер зовсім не приїде? — запитала Аня.

— Не знаю, Анечко. Тут уже йому самому вирішувати.

У середині травня до нотаріуса поїхали вчотирьох: Тамара Василівна, Ірина, Марина й Микита. Цього разу їх приймала жінка; руде волосся в неї було підколоте олівцем. Перш ніж дати документи на підпис, вона довго роз’яснювала Тамарі Василівні умови дарування. Повернути подароване не можна, квартира назавжди перестане їй належати. Нотаріуска запитувала, чи все їй зрозуміло, чи не змушує хтось підписати договір…