Коли лікарі повідомили, що дружині, яка помирає, лишилося жити не більш як три доби, чоловік міцно стиснув її руку й, ледве приховуючи тріумф, прошепотів: «Нарешті я дочекався!»

Дарина відступила на крок, але Савчук не підвищив голосу. Він заговорив про три роки «турботи» про Ларису, про своє право на майно й про несправедливість, через яку випадкова санітарка отримала чуже багатство. Потім дістав заздалегідь підготовлені папери.

— Це відмова від спадщини. Поставиш підпис — отримаєш триста тисяч, закриєш борги й почнеш нове життя. Пропозиція щедра. Якщо ж упиратимешся, розмову продовжать мої люди, і результат тобі не сподобається.

Охоронці наблизилися, підтверджуючи погрозу без слів.

— Я нічого не підпишу, — відповіла Дарина, хоч голос помітно тремтів.

Альона заговорила м’яко, майже по-дружньому. Вона вмовляла дівчину подумати про здоров’я й не зв’язуватися з людиною, яка не звикла програвати. За улесливою інтонацією чувалося пряме попередження: добровільної згоди не буде — змусять болем.

Дарина повторила відмову. Один із чоловіків ступив до неї, але з-за рогу з’явився Коваль. Разом із ним вийшли двоє поліцейських.

— Усім залишатися на місці!

Альона зблідла, охоронці завмерли. Олег спробував подати те, що сталося, як звичайну розмову, однак детектив дістав захований у Дарини диктофон. На записі збереглися і вимога підписати відмову, і обіцянка неприємних наслідків.

Поліція зафіксувала заяву дівчини. Олега й Альону доправили до відділку для пояснень, охоронців зобов’язали з’явитися повторно. Савчука протримали до ранку й відпустили під зобов’язання не залишати місто. Дорошенко долучив матеріали до розслідування й розпочав окреме провадження за фактом погроз і примусу до майнової угоди.

Для Дарини ця ніч стала першим доказом того, що захист існує не лише в обіцянках адвоката. Поки вона давала пояснення, руки й далі тремтіли, а власний записаний голос здавався чужим. Коваль залишався поруч і спокійно відновлював послідовність реплік. Що точніше дівчина описувала погрози, то ясніше ставало: Олег уже перестав приховувати наміри й сам залишав слідству нові докази.

Повернувшись до дому, який уже не вважав своїм, Олег застав Альону на дивані. Вона обхопила голову руками й повторювала, що їх заганяють у пастку.

— Треба тікати, поки нас не заарештували, — сказала вона.

— Куди і на які гроші? — зірвався Олег. — У мене лишилися тільки давно витрачені заробітки й машина. Усе інше ця дівка забрала ще до того, як отримала ключі.

Він розумів, що слідчий збирає докази, Коваль стежить, свідки починають говорити. Залишалося зовсім мало часу до затримання. Вихід був потрібен негайно — відчайдушний і ризикований.

Олег знову зателефонував одному з охоронців і наказав будь-що встановити справжнє житло Дарини. За точну адресу й відомості про охорону він пообіцяв подвійну оплату.

Альона з жахом слухала розмову.

— Ти щойно попався на погрозах і збираєшся повторити все знову?

— Я витратив на Ларису три роки. Не дозволю санітарці забрати винагороду.

— Тоді продовжуй без мене. Я не збираюся опинитися за ґратами через твою одержимість.

Олег у люті наказав їй забиратися. Грюкнули двері, у домі стало темно й тихо. Савчук залишився сам зі своєю ненавистю — до померлої дружини, яка зруйнувала його розрахунок, до Дарини, що отримала статки, до Альони, яка кинула його за першої серйозної небезпеки, і до адвоката, який перетворив останні дні на юридичну облогу.

Поразка вже була очевидна всім, крім нього. Олег сидів у колишньому кабінеті Лариси й досі переконував себе, що здатен одним останнім ударом повернути втрачене…