Крик нареченої за дверима розбудив увесь готель. Батько вибив двері й, побачивши те, що сталося
«Ну що, дорогі мої, як то кажуть, рада вам та любові.
Я вас від щирого серця вітаю». Василь Іванович кинувся обіймати вже заміжню доньку. «Живіть щасливо.
І діток вам побільше». «Ох, дякую», — усміхнувся Богдан Михайлович, міцно потиснувши руку тестеві. «Прямо від душі».
Весільні гуляння добігали кінця. І ось-ось молодята мали вирушити до свого нового дому. Богдан Михайлович довго міркував, як краще вчинити — залишити для себе й Катерини той дім, у якому вони з батьком жили раніше, чи переїхати в той, що він збудував.
І ніби коли затівав увесь цей затратний і за грошима, і за силами захід, планував переїхати туди з молодою дружиною. Але згодом передумав. «У рідному якось звичніше, чи що?» — міркував чоловік, радячись із батьком.
Для Михайла Григоровича цей варіант теж був зручнішим. І нове житло Богдан Михайлович подарував родині Катерини. Щастю Василя Івановича не було меж.
«А ти казала, що не треба доньку заміж відпускати», — пригадував він Марії Степанівні. «Бачиш, який нам палац подарували? Тепер, нарешті, хоч заживемо по-людськи. І дах у нашій халупі латати не треба».
«А тобі аби нічого не робити. Мабуть, тепер узагалі на диван ляжеш і не встанеш із нього до кінця своїх днів. Смію тобі нагадати: у нас не тільки, як ти зволиш висловлюватися, халупа, а ще й господарство є. З ним що накажеш робити? Корову й курей випустити в чисте поле, а город бетоном залити?» «Ну що ти знову починаєш?» — скривився Василь Іванович.
«На рівному місці скандал. Знаєш, якщо чесно, інколи вже починаю помічати схожість між тобою й Дарією. Може, дарма я тоді тебе вибрав? Останнім часом ти поводишся, як сварлива баба.
Навіть у такий день не можеш порадіти. Доньку заміж віддали. І за якого чоловіка? В усіх сенсах шанованого, заможного.
А ти все бурчиш і бурчиш. Пішли вже наших молодят на першу шлюбну ніч проводжати. А то надворі темніє.
Людям по домівках пора. Он як нагулялися, вже насилу на ногах стоять. Та й Богдан із Катериною втомилися.
Їм теж треба відпочивати». Згідно із сільською традицією, новоспечене подружжя до хати проводжали всім гуртом. Під радісні пісні й танці вони переступали поріг свого сімейного гнізда, яке мало стати рідним не тільки для них, а й для майбутніх дітей та онуків.
Правду кажучи, останніх Богдан Михайлович застати не сподівався. Чоловік знав, що стан його здоров’я давно лишає бажати кращого. Особливо пустувало серце — як прихопить, то хоч лягай.
«Думав, що до весілля не доживу», — жартував він. «Але, на щастя, поки що все обійшлося. Ну що, Катю, відчиняй ворота й будь тут господинею навіки».
«Буду», — сором’язливо всміхнувшись, кивнула Катерина. І, попрощавшись із батьком, матір’ю та гостями, переступила поріг свого нового дому. Той день мав стати найщасливішим у її житті…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
