Літня хатня робітниця випадково дізналася таємницю мого чоловіка й вирішила попередити мене

У свідомості спалахували розрізнені деталі: бежеві туфлі, загублена сережка, ключ із борозенкою. Телефон Артема, який завжди лежав екраном донизу. Перекладені документи в папці. Літера «М» у месенджері, безглузде пояснення про сон і ланцюжок, яким він одного разу додатково замкнув двері.

Окремо все можна було пояснити випадковістю. Зібрані разом дрібниці перетворювалися на вирок.

На роботі Ольга залишалася до вечора, однак майже нічого не зробила. Вона відкривала файли, безглуздо дивилася на таблиці й знову їх закривала. Після кількох чашок кави її почало нудити.

Після обіду зазирнула Наталка й, уважно подивившись на неї, запитала:

— Ти нормально почуваєшся? Зовсім бліда.

Ольга послалася на головний біль. Наталка принесла таблетку, поклала поруч із чашкою й пішла, не ставлячи зайвих запитань.

Увечері вдома Артем сидів на дивані з планшетом. Він підвів голову, ніби нічого не сталося, привітався й поцікавився, як минув день. Ольга відповіла, що все гаразд, з’їла на кухні залишені Зінаїдою Павлівною тушковані овочі й замкнулася у ванній.

Під струменями душу вона не плакала. Вона думала.

До п’ятничного вечора Ольга спостерігала за чоловіком із холодною уважністю, з якою на роботі звикла перевіряти дані. Документи залишалися в папці, але знову були перемішані: витяг лежав зверху, а договір дарування — внизу. Щоб сфотографувати кожен аркуш, Артемові вистачило б кількох хвилин.

Журнал друку домашнього принтера нічого не прояснив. В електронній пошті не виявилося запитів на довідки чи нові витяги. Однак відсутність слідів уже не заспокоювала: той, кому нічого приховувати, зазвичай не намагається приховати кожну свою дію.

У п’ятницю за вечерею Ольга, не поспішаючи намащуючи масло на хліб, повідомила:

— Наступного тижня їду у відрядження. У вівторок і середу буду у філії, повернуся в четвер до обіду.

Артем і далі дивився в телефон.

— Куди саме?

— У філію. Перевіряти квартальні звіти.

— Зрозуміло. Привези тих цукерок, які брала минулого разу.

— Привезу.

Ольга стежила за його обличчям. Жодної метушні, занепокоєння чи помітної радості — лише рівна реакція людини, для якої поїздка дружини була звичною подією. Або зручною нагодою…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇