Молодший брат привів додому нову жінку й одразу спробував змінити сімейні правила.

Кирило теж змінювався. Він почав говорити різкіше, голосніше, упевненіше, ніби поруч з Інгою отримав право не зважати на сестру. Почав приносити додому дорогі речі, хоча ще недавно скаржився, що грошей постійно бракує. У холодильнику з’явилися дитячі соки, солодкі йогурти, пластівці в яскравих коробках — усе те, чого Арина ніколи не купувала й не любила.

Одного ранку вона зайшла у ванну й побачила на склянці три зубні щітки. Її, Кирила і третю — рожеву, блискучу, дитячу.

Арина довго дивилася на цю щітку.

Ось так, без шуму й оголошень, їй показали: її згода більше нікому не потрібна. Її просто посунули.

На роботі вона стала майже непомітною. Раніше Арина могла перекинутися з колегами парою фраз, усміхнутися постійному покупцеві, пожартувати, поки приймала товар. Тепер вона відповідала коротко, часто плуталася у власних думках і дедалі частіше затримувалася біля полиці з ліками, забувши, навіщо підійшла.

Поліна, з якою вони працювали разом не перший рік, одного разу тихо запитала:

— Арин, що з тобою? Ти ніби весь час десь далеко.

— Нічого, — відповіла вона надто швидко.

Але голос зрадницьки зірвався.

Уночі їй снився один і той самий сон. Вона ходить своєю квартирою, а в кімнатах — чужі люди. Вони сміються, відчиняють шафи, їдять за її столом, перекладають її речі. Арина намагається сказати їм, що це її дім, але слова не виходять. Вона тільки дивиться, як її життя розбирають на частини.

Вона намагалася говорити з братом. Не раз….