Молодий багатій попросив бідну кондитерку зіграти роль його нареченої, не знаючи, чим обернеться її поява

— Ось вона, справжня халтурниця! Ви тільки подивіться, чим вона нас годує!

Петро Сергійович повільно відклав прибори. Він подивився на знахідку дружини, потім перевів важкий випробувальний погляд на зблідлу Василину.

— Це ви виготовили торт? — неголосно спитав він, але почули всі.

Василина відчула, як у вухах зашуміло. Перед очима на мить постало обличчя матері і її слова: «Чесність — єдиний спосіб зберегти обличчя».

Вона ковтнула й, не опускаючи погляду, відповіла:

— Так, це я. Пробачте мені. Щоб устигнути вчасно, я працювала останню добу майже без відпочинку й не помітила, як з шиї зірвався медальйон. Це моя помилка, і я готова нести за неї відповідальність.

— Помилка? — Анжела кинула медальйон на скатертину просто перед чоловіком. — Я ледь не вдавилася цим мотлохом. Ти розумієш, що могла нашкодити людині своєю недбалістю? Таким, як ти, не можна довіряти нічого складнішого за миття підлоги!

Василина стояла в цілковитому розпачі, відчуваючи, як світ навколо неї руйнується. Але в цей момент підвівся Мирон. Його голос пролунав несподівано холодно й дзвінко:

— Анжело, припини цей спектакль і не сміши присутніх!

Він кинув бридливий погляд на мачуху.

— Щоб ти вдавилася якоюсь золотою дрібничкою? Ти роззявила рота на значно більше — на статки мого батька.

Залою пронісся тихий зітх. Анжела завмерла, її рука, що тягнулася до келиха, здригнулася.

— Мені все відомо, — вів далі Мирон. — Поки ти тут зображаєш жертву кондитерського браку, за нашою з батьком спиною Яків Григорович уже підготував папери, щоб залишити батька і мене з порожніми кишенями. Ви з юристом у змові, і в мене є докази.

Мирон не дав Анжелі вставити й слова. Він повернувся до Якова Григоровича, який увесь цей час намагався стати меншим і непомітнішим серед гостей, і виклав на стіл перед батьком аркуш паперу…