На весіллі наречений прошепотів мені жорстоку правду, але моя відповідь змінила все

Він підійшов ближче. Від нього тхнуло дорогим алкоголем.

— Пробач мені. Я був ідіотом. Сліпим, боягузливим ідіотом. Те, що я сказав біля вівтаря… це був не я. Батько змусив. Він тиснув на мене, казав, що твій батько нас обдурив, що ми маємо захищатися. Я повірив йому. Я не знав усієї правди. Але коли побачив твоє обличчя, коли ти взяла мікрофон… я зрозумів, яку страшну помилку вчинив.

Він потягнувся до моєї руки. Я відступила.

— Закінчив?

Його обличчя сіпнулося.

— Леро, я кохаю тебе. Завжди кохав. Гроші, бізнес, усе це нічого не означає. Головне — ми. Давай поїдемо. Почнемо спочатку. Тільки ти і я. Ми ж були щасливі.

Я не витримала і розсміялася. Не голосно, але так щиро, що він відсахнувся.

— Щасливі? Артеме, ти справді зараз це сказав?

— А хіба ні? — у його голосі з’явилася образа.

— Ні. Ти ніколи не був щасливий поруч зі мною. Ти був задоволений. Задоволений вигідним шлюбом, нашими фотографіями, реакцією людей, перспективами, які відкривалися перед тобою. Але мене ти не бачив. Ти не знаєш, яку музику я люблю, які книжки стоять у мене на полиці, чого я боюся в темряві і про що мовчу, коли усміхаюся. Тобі це було нецікаво. Тому не вимовляй слово «кохання» так, ніби розумієш його сенс.

Його обличчя потемніло. Маска розкаяного закоханого почала сповзати, відкриваючи звичну пиху.

— Ти…

— Що я? — я сама ступила до нього. — Ти думав, я наївна дурепа, яка нічого не помічає? Ти кохав не мене. Ти кохав компанію мого батька. А я просто добре грала свою роль. Схоже, навіть краще за тебе.

Тепер він дивився на мене з ненавистю. Жалість, яку він намагався зобразити, зникла без сліду.

— Ти ще пошкодуєш, Морозова. Мій батько вас знищить.

— Побачимо, хто кого знищить, Громов, — спокійно сказала я. — А тепер забирайся від мого дому, поки я не викликала охорону. Твої п’ять хвилин закінчилися. І більше не з’являйся переді мною.

Я розвернулася і пішла до під’їзду, відчуваючи спиною його злий, безсилий погляд.

Першу атаку ми відбили. Коли Громови зрозуміли, що погрозами і жалюгідною грою в почуття нас не взяти, вони перейшли до іншого способу. Вони вирішили вдарити по репутації…