На вокзалі хлопчик тримав стару фотографію й тихо шепотів: — Мені треба знайти цю людину… Надя кинула погляд на знімок — і вмить зблідла. Це був……

Він говорив рівно, без сліз, без скарги. Так іноді говорять діти, в яких горе ще надто свіже: воно стоїть усередині важким каменем, і на голос уже не лишається сил.

— А з ким ти тепер?

— З тіткою. Вона нам по мамі родичка, не найближча, але іншої нема. Мами я майже не пам’ятаю. Тата теж.

Оксана Павлівна кивнула. Вокзал довкола жив своїм життям: оголошували потяги, сварилися через чергу, хтось сміявся в телефон, хтось чхав. А на цій лаві, під облупленим плакатом, сидів хлопчик, який збирався їхати в чуже місто виконувати прохання мертвого діда.

— Покажеш, кого шукаєш? — спитала вона обережно. — Може, прізвище мені щось скаже.

Лука глянув недовірливо. Потім усе ж поліз за пазуху й вийняв жовтий конверт. Кути в нього були обтріпані, згини потемніли, папір пахнув старістю — навіть не пилом, а тим тихим запахом шаф, поховальних хусток, старих документів і речей, які довго лежали без рук.

Хлопчик витрусив на долоню маленьку чорно-білу фотографію.

— Ось він. Дід сказав — цей.

Оксана Павлівна взяла картку. Щільний картон, зубчасті краї, тоненька тріщинка в кутку. На знімку стояли двоє молодих солдатів у шинелях і військових шапках, худі, незграбно-веселі, ніби війна на хвилину відпустила їх і дозволила усміхнутися. Один, ліворуч, був із довгим носом і великим хлоп’ячим ротом. Другий, праворуч, нижчий на зріст, кругловидий, дивився просто в об’єктив із відкритим виразом — ніби його покликали, і він озирнувся на знайомий голос.

Оксана дивилася на другого солдата й спершу не розуміла, чому в неї тремтять пальці. Тремтіння йшло не від холоду. Воно піднімалося звідкись із глибини, звідти, де десятиліттями лежали родинні фотографії, батькові розповіді, запах його піджака, голос, рідкісні фронтові слова, які він вимовляв лише в особливі хвилини. На старій картці, в шинелі не по плечу, стояв її батько — Павло Григорович Коваленко. Молодий, майже хлопчисько. Той самий чоловік, чий портрет у піджаку з військовими планками висів у неї вдома над комодом…