Падчерка погодилася на шлюб, що мав стати жорстоким жартом, та весілля пішло не за планом

За якийсь час автомобіль безшумно в’їхав у ворота маєтку. За акуратно підстриженими деревами здійнявся величезний будинок із широкими вікнами й кам’яними сходами. Назар дивився на нього з салону машини ошелешено. Усе тут здавалося надто великим, надто чистим, надто далеким від того життя, де він ще вранці намагався не дивитися на сміттєві контейнери.

Олеся тим часом сиділа біля вікна своєї кімнати з книжкою, але вже кілька хвилин не читала. Звук під’їхавшої машини змусив її підвести голову. Вона визирнула надвір і побачила, як із автомобіля Галини виходить Назар — у тій самій зношеній одежі, розгублений, напружений, ніби його привезли туди, де він сам собі здавався зайвим.

В Олесі похололи пальці.

— Що вона зробила? — прошепотіла вона. — Чому він тут?

Тривога розлилася тілом, змушуючи серце битися швидше. Галина не приводила людей просто так, особливо тих, кого ще недавно зневажала. Отже, за цим стояло щось недобре.

Унизу мачуха провела Назара в хол і коротко наказала:

— Чекай тут.

Нічого більше не пояснюючи, вона піднялася сходами. До кімнати Олесі Галина увійшла після короткого стуку, не дочекавшись дозволу.

— Нам треба поговорити, люба, — сказала вона удавано м’яко.

Олеся стояла біля вікна, не відводячи погляду від мачухи.

— Чому цей чоловік у нашому домі?

— Зараз усе зрозумієш. Сядь.

— Я не хочу сідати. Спершу скажи, що відбувається.

Галина холодно усміхнулася й усе ж указала на край ліжка. Олеся, відчуваючи, як усередині наростає страх, опустилася, але продовжувала дивитися просто.

— Твоя звичка рятувати всіх, хто викликає жалість, стала проблемою, — почала Галина. — Ми з твоїм батьком вирішили, що тобі час побачити реальний світ без рожевих ілюзій.

— Яким чином?

— Через наслідки. І через шлюб…