Перед весіллям батько таємно встановив камеру в машину нареченого, і запис змінив усе

— Ні, — спокійно відповів Даніїл. — Спершу доступ до рахунків, паперів і основних документів. Потім можна буде рухатися далі.

— А її батько?

— Старий щось відчуває, — усміхнувся Даніїл. — Але вже пізно. Лера в мене в руках.

Григорій стиснув кулаки так, що пальці побіліли.

Але найстрашніше пролунало трохи пізніше.

Жінка тихо розсміялася.

— Сподіваюся, тепер усе вийде акуратніше, ніж із попередньою.

Даніїл байдуже подивився в лобове скло.

— На гірських дорогах усяке трапляється. Особливо після медового місяця. Головне — правильно все влаштувати.

У кабінеті зависла така тиша, ніби в ньому раптом зникло повітря. Григорій дивився на екран і не міг змусити себе вдихнути. Там, на записі, людина, яку його донька збиралася назвати чоловіком, спокійно вела машину і так само спокійно обговорювала її смерть.

Із сервісу Григорій вийшов глибокої ночі, але додому не поїхав. Він зупинився біля порожнього скверу й довго сидів у темній машині, знову і знову прокручуючи почуте. Розум відчайдушно шукав пояснення. Може, це був чудовиський жарт. Може, йшлося про щось інше. Може, він неправильно зрозумів.

Але голос Даніїла не залишав місця для самообману. У ньому не було ні сумніву, ні страху, ні випадковості. Лише розрахунок.

Григорій згадував Леру: як вона вибирала сукню, як усміхалася, показуючи фотографії зали для святкування, як ніяково розповідала, що нарешті щаслива. Вона будувала майбутнє. А поруч із нею вже йшов чоловік, який подумки прораховував вигоду після її загибелі.

Під ранок Григорій приїхав до свого молодшого брата Максима. Той багато років працював у слідстві, а потім пішов на пенсію після тяжкої травми. Вік не позбавив його головної якості: він бачив деталі, які інші пропускали.

Григорій не став нічого пояснювати. Просто увімкнув запис.

Коли відео закінчилося, обличчя Максима стало кам’яним.

— Ти впевнений, що файл справжній?